Гра з вогнем

ГРА З ВОГНЕМ

Донедавна вважалося, що питання про місце і роль ОУН і УПА в суспільному житті країни належить виключно до компетенції Української держави, зокрема її влади. Віднедавна – усе змінилося. Несподівано тема ОУН і УПА стала «проблемою» для… Польщі.

Наприкінці лютого відомий і авторитетний польський часопис «Gazeta Wyborcza» оприлюднив статтю «В столиці встановлять пам’ятник постраждалим від УПА?», назва якої є не лише дуже промовистою, а й відверто провокативною.

Та спочатку про зміст опусу. В статті наголошується, що окремі представники польської інтелігенції домагаються встановити у центрі Варшави монумент жертвам так званої Волинської трагедії 1943-1944 років. Публікується також фото майбутнього пам’ятника: п’ятиметрове бронзове дерево з крилами замість крони, до стовбура якого прибиті трупи дітей. На переконання автора, саме такий пам’ятник спроможний викликати «жах» у людей та може стати адекватною відповіддю на звернення Світового Конгресу Українців, який вимагає від офіційної Варшави вибачення та відшкодувань за операцію «Вісла».

Не відомо чим завершиться дискусія у польській пресі з приводу можливості спорудження пам’ятника «постраждалим від УПА». Але вже сьогодні можна однозначно ствердити: що сам факт такої дискусії, не лише шкодить українсько-польським стосункам, які на тлі взаємин з іншими суміжними з Україною державами виглядають у позитивному світлі, а й може спричинитися до загострення історичних протиріч, які були у минулому й ніде не ділися сьогодні.

Існує три аспекти проблеми, які випливають із статті у відомій польські газеті.

Як зазначає її автор, головна ідея пам’ятника – вшанування польських жертв «волинської різанини» 1943 – 1944 років. Це не нова проблема для українців. Не так давно вона була предметом широких дискусій в нашій країні у зв’язку із відзначенням у 2003 році 60-ї річниці українсько-польського протистояння на Волині під час Другої світової війни. Нагадаю, що тоді польська сторона домагалася від України вибачення за втрати своїх людей, які начебто були спричинені свідомими діями українських націоналістів, зокрема ОУН і УПА. Згодом українські історики, а також представники патріотичних організацій України надали переконливі докази того, що ОУН і УПА захищали свою землю від польських окупантів, а тому Українська держава не може, і не має потреби просити «вибачення».

У результаті глави двох країн, а тоді це Леонід Кучма і Александр Кваснєвський підписали Спільну заяву Президента України і Президента Республіки Польща «Про примирення - в 60 річницю трагічних подій на Волині». У документі, зокрема, зазначається, що «схиляючи голови перед жертвами злодіянь та всіх трагічних подій, що мали місце в спільній історії, ми висловлюємо переконання, що взаємне прощення буде першим кроком до повного примирення молодих поколінь українців і поляків, які повністю увільняться від упереджень трагічного минулого». Водночас президенти двох країн звернулися до своїх земляків «зробити ще тіснішими зв’язки , які нас поєднують».

Очевидно, що згадана стаття та намір окремих польських політичних сил встановити у Варшаві пам’ятник «постраждалим УПА» дають підстави вважати, що польська сторона лукавила, коли рукою свого президента підписувала цитовану заяву та має намір повернути «колесо історії» назад. З цього приводу можна лише висловити жаль, та запевнити поляків, що українцям як і в 1943, 2003 роках так і сьогодні вистачить аргументів, щоб довести «свою правду». Але кому це сьогодні вигідно? Нехай передусім польська сторона дасть відповідь на це питання?

Як стверджує польський часопис, спорудження пам’ятника, це відповідь на українську ініціативу щодо гідного відзначення у наступному році 60-ої річниці масових депортацій українського населення з їх етнічних земель – Лемківщини, Холмщини, Підляшшя та Надсяння.

У цьому контексті варто нагадати польській стороні, що у свій час Сейм Республіки Польща засудив операцію “Вісла”. Це стало першим кроком на шляху відновлення історичної справедливості стосовно депортованих та загиблих українців. Таким чином, польська влада визнала, що насильницька спецоперація “Вісла”, внаслідок якої понад півмільйона наших земляків були змушені покинути рідні землі, мучилися у концтаборі “Явожно”, або загинули, це, по-суті, злочинний акт тодішнього комуністичного режиму.

Принагідно також треба зазначити, що сьогодні в Україні ведеться робота щодо відзначення на державному рівні 60-ї річниці спецоперації «Вісла» Так, ще у вересні 2005 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ “Про визначення статусу етнічних українців, виселених з території Польщі у 1944–1946, 1948 та 1951 роках”. Минулого року Міністерство юстиції підготувало проект Закону “Про визначення статусу етнічних українців, виселених з території Польщі у 1944–1946, 1948 та 1951 роках”, яким передбачено відновлення історичної справедливості щодо етнічних українців, примусово виселених з території Польщі.

Очевидно, що українська влада зацікавлена у тому, щоб паралельні заходи, які, безумовно, відбуватимуться на польській території відповідали, з одного боку, духові й характеру того, що запланувала Україна, а з другого - сприяли налагодженню справді паритетних і дружніх стосунків між двома державами. Якщо ж буде ухвалено позитивне рішення щодо пам’ятника у Варшаві, то відзначення 60-ї річниці спецоперації «Вісла» може перетворитися у нову «українсько-польську війну», з усіма наслідками, які з неї випливають. Скажімо, вже сьогодні лунають заклики встановити у Львові пам’ятник жертвам польського терору під час відомих подій на Волині у 1943 році.

Тепер про УПА. Встановлення пам’ятника, ідеологія якого спрямована проти УПА – не що інше як втручання Польщі у внутрішні справи України. Яким би драматичним не був перебіг подій, пов’язаний із державним визнанням боротьби ОУН і УПА, але це виключно внутрішня проблема Української держави. Адже нікому в Україні не приходить в голову поставити під сумнів державне визнання Республікою Польща боротьби Армії Крайової, яка, до речі, діяла на українських землях. При цьому треба визнати, що польські «праві», які всіляко роздмухують антиукраїнську істерію довкола теми УПА у даному випадку солідаризуються з українськими «лівими», які, фактично, єдині в Україні, хто категорично виступає проти українського національно-визвольного руху.

У будь-якому випадку, поляки «підлили масла у вогонь», полум’я якого відтепер може перекинутися на їхні землі. Що це означає на практиці? Читай історію про Волинь 1943 року.

Богдан ЧЕРВАК, провідник Київської міської організації ОУН