До роковин Тараса Шевченка

До роковин Тараса Шевченка

Шановні друзі і подруги! Українці!

У березні кожного року ми з вами відзначаємо роковини з дня народження Пророка і духовного батька українського народу, основоположника українського націоналізму, Великого Кобзаря - Тараса Шевченка.

Уся його творчість присвячена свободі і розвитку українського народу, які можливі лише у „своїй хаті" - власній національній державі.

Нинішні Шевченківські дні, як і усі попередні, проходять у час бездержавності українського народу, у відповідальний історичний момент, коли українці одночасно висять над проваллям втрати незалежності та стоять на порозі власної національної держави.

Україна здобула незалежність, існує як держава, є суб’єктом міжнародного права, але корінна українська нація і надалі перебуває у бездержавному стані, на „нашій не своїй землі".

Для того щоб законсервувати нинішній стан, тим, хто насправді керує Україною, необхідно лише одне - відібрати в українського народу його національну ідею і усунути з політичної арени її носіїв.

Але брутальним способом ліквідувати носіїв національної ідеї - це створити собі зайві проблеми. У боротьбі проти націоналізму і націоналістів, застосовують іншу методику. Ніякого політичного „ноу хау" тут не нема, імперіалістами це все давно винайдено і застосовано у численних неоколоніях - бананових республіках, і зараз завдяки місцевим „дядькам отечества чужого", втілюється в Україні.

Головним інструментом в руках міжнародної мафії для новітнього національного поневолення є - лібералізм. За допомогою цієї винайденої ворогами Бога і людей сатанинської зброї “сильні світу цього” розкладають нації як неповторні, витворені протягом історичного спільного буття етнічні суспільно-політичні формації. Вони розпорошують їхні цілісні організми, розтлівають національну еліту на окремі елементи, що взаємно поборють себе, кожен із яких є носієм чужинницької, ворожої ідеології. Характерне й те, що всі вони як у активній, так і в пасивній формі - протиставляються національній ідеї.

У випадку з Україною - на допомогу керованій неукраїнцями окупаційній системі влади вмонтовано штучно утворену внутрішню антинаціональну “п’яту колону”. Вона була й раніше, її послідовно підтримувала влада, але не в ранзі офіційної державної політики. Ця „п’ята колона" і є головною зброєю у боротьбі проти творення української провідної верстви - носія національної ідеї.

Але й цього виявилось замало. Необхідно чимось сконсолідувати й зовнішні, й внутрішні ворожі чинники, підвести ідейну базу для їхнього функціонування. Створити для корінного народу чужу, замасковано-ворожу ідейно-світоглядну систему цінностей і надати їй політичного завершення.

Останніми “досягненнями” світового імперіалізму та його керівного ядра - міжнародної космополітичної мафії, є підміна понять у визначенні нації і держави. В даному випадку: етнічної чи політичної нації; і національної держави - чи космополітичного громадянського суспільства.

Ось тут ми підходимо до головного, до тієї проблеми, розв’язка якої має для України і для українців вирішальне значення.

У першому випадку українська нація здобуває свою державу, стає в коло вільних народів, розвиває всі свої творчі сили і виконує свою історичну місію.

В другому - в разі перетворення її на політичну націю наступає смерть української нації, чого так невтомно добиваються всі її вороги. При такому сумному фіналі ми зникнемо з лиця землі як українці, та станемо перегноєм, живильним субстратом для інших народів. Першої мети цілеспрямовано й послідовно домагаються українські націоналісти, живильною силою яких є християнство і націоналізм. Другу мету переслідують відверті й приховані вороги, ідейною базою яких є антихристиянський матеріалізм, - захланні претензії на панування над світом.

Перші - націоналісти - хочуть бачити Україну для українців; інші - імперіалісти, Україну - без українців.

Головним знаряддям їхньої духовної та політичної інтервенції, ідейним бур’яном, насмиканим з чужого поля, є безбожний матеріалізм та всі його відгалуження - лібералізм, соціалізм, комунізм, нацизм, расизм, демократизм, анархізм, космополітизм-інтернаціоналізм, глобалізм, шовінізм і всяка інша пошесть, яка хоче паразитувати на поті й крові українців.

Для втілення своїх імперських планів у чужих державах, необхідно мати не лише ідейну базу та необхідні ресурси, але і відповідне опертя, сформоване не лише з чужинців, а також із представників місцевого корінного народу - отруєних чужою ідейною блекотою або ж свідомих відщепенців. Створити з них корпус доморощених яничарів для розповсюдження ракової пухлини чужих ідей та інтересів і боротьби проти носіїв національної ідеї. Наявність “татарських” людей, їхнє незміренне зло й отруйні плоди - ціну їхньої зради, чудово розумів і гнівно засуджував Тарас Шевченко. У містерії “Великий льох” устами негативних персонажів - трьох ворон, які уособлювали дві тоді ворожі (як у наші часи) польську і російську імперії та місцеву продажну українську “знать”, надав цій проблемі пророчого змісту:

“Сю ніч будуть в Україні Родитись близнята. Один буде, як той Гонта, Катів катувати! Другий буде … оце вже наш! Катам помагати - Наш вже в череві щипає …”

Не перевелися ці спірохети національного виродження і в наш час. Діють вони під личиною різних благодійників, патріотів, псевдонаціоналістів, помічників, радників, консультантів, скінхедів, експертів, неформалів, політологів, громадських діячів, чи затаєних сексотів, сіючи в народі зерна ворожої ідейної отрути.

Плоди їхньої діяльності - втрата Української Народної Республіки у 1920-21 роках і, як наслідок, десятки мільйонів помордованих українців; незавершена національно-визвольна боротьба 1989-91 років, в результаті чого Україну перетворено на новітню неоколонію; “помаранчева революція” 2004 року, перетворена на бунт проти старої влади, вислідом чого прихід до влади чергових пройдисвітів, та їхнє намагання добити українську націю та перетворити її у безідейний конгломерат - політичну націю.

Уперше українців “ощасливили” звісткою про те, що вони вже не сироти, без роду й племені, а новонароджена нація, вожді “помаранчевої революції” на Майдані першого ж дня всенародного революційного зриву. Це було сказано публічно на всю Україну і на весь світ; для всього світового українства - щоб знали, кому завдячувати такою високою честю бути нацією; і для міжнародної громадськості - щоб знали, що є такий народ - “політичні українці”, й вони вже не “рашин”.

Зроблено це було того моменту, коли мільйони озлоблених владним режимом, охоплених революційним поривом людей, не були підготовленим ні ідейно, ні світоглядно, ні організаційно до логічного сприйняття та осмислення цієї цинічної стосовно корінної нації - українців заяви. Тим більше, що вони, перебуваючи в ейфорії, вони готові були “проковтнути” будь-яку ідейну наживку, лиш би вона йшла від опозиції, щоби за любу ціну усунути ненависну владу. Тим більше, що протиставитись цій зловорожій і далекосяжній політичній авантюрі, роз’яснити громаді, про що, власне йдеться, було, окрім “Тризуба”, нікому, та й хто би нас -“чорних і колючих” слухав, коли від імені народу виступають “білі й пухнаті”. Вина цілковито і повністю, за те, що відбулося під час подій на Майдані, лежить на керівництві Проводу ОУН.

Про таке гадюче плем’я Великий Кобзар писав: “Не вам, не вам, в мережаній лівреї, донощики і фарисеї, за правду пресвятую стать і за свободу”.

Заява про утворення на території України нової політичної нації - це офіційне заперечення того, що тут споконвіків проживає корінний народ - українці, який уже давно оформився у націю; та відверте визнання-погроза, що місце українців - у резервації, а господарями України наміряються стати непрохані зайди, чужинці-окупанти, які й збираються оформитись у політичну націю.

Що ж, давайте з’ясуємо, хто тут господар, а хто непрошений гість.

І зробимо це разом - всією українською нацією:

• ми, нині живуще покоління українців;

• разом з тими, хто творив і примножував велич нації; - зі своїми князями, королями і гетьманами, знаними і незнаними героями, геніями і пророками, мучениками та ісповідниками Христової Віри, княжими дружинниками і запорізькими козаками, січовими стрільцями й вояками ОУН і УПА, замореними голодом і помордованими у концтаборах,

• разом із ненародженими, задля щасливого майбутнього яких і задля продовження через них свого буття у часі - живе й бореться український народ.

Запитаймо, самі себе й увесь світ словами нашого національного Пророка і духовного Батька: "…Що ми?.. Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?…"

А також тих …, хто “латану свитину з каліки знімає”, хто надумав нас - українців, стерти з лиця землі, та їхніх “чорнилом политих, московською блекотою в німецьких петлицях” хохлів-яничарів:

А чи знаєте ви - “оперені а злозачаті”, що Українська Нація - органічна кровна і духовна спорідненість: “і мертвих, і живих, і ненарожденних земляків моїх в Украйні і не в Украйні”, є вічною і незнищенною ?!!!.

За яким правом ви - “раби, подножки, грязь Москви, варшавське сміття”, посміли видати свій немічний писк проти могутнього хору „міліонів", підняти руки супроти найдревнішої нації, плюнути в зболілу душу цілого народу?

Як посміли ви - іуди продавати свій народ (а разом з тим і свою душу), й на догоду ворогам України на весь світ проголосили, що на скропленій потом і кров’ю українців українській землі, ви, “суєслови, лицеміри, Господом прокляті” - народили нову націю?!!!

Чи ви - “люті звірі в овніх шкурах” справді вважаєте, що “закони катами писані за вас”, за допомогою яких ви “людей у ярма запрягли”, допоможуть вам відгородитися від праведного народного гніву.

Невже, “о роде суєтний, проклятий”, ти не віриш, що до “рабів отих малих німих” із могил - де “воля спить”, не встануть і знову не прийдуть козаки? Встануть! Бо ми українці - діти однієї нації. Прийдуть і запитають нащадків козацьких - “братів моїх”: “Нащо здалися вам царі? Нащо здалися вам псарі? Ви ж таки люди не собаки!”? Розкажуть, „що діялось в світі, чия правда, чия кривда і чиї ми діти". Достукаються до їхньої приспаної віковою неволею пам’яті, “збудять хиренну волю”. Прокинеться доля; козак заспіва: “Ні жида ні ляха”, а в степах України - о Боже мій милий - блисне булава!".

Чи може ви - “сліпі і малиє душою” - “лукаві чада”, що привикли “лизати у ліктора халяву” думаєте, що у обдуреного і приспаного вами народу, вже більше таки не знайдеться - “одного козака із міліона свинопасів”, який за “безчестіє, і зраду” затопить в рило вашого новітнього “капрала”?

Сподіваєтеся, що нікому вирвати ваше “несите жало”, що вже більше ніколи не народяться Гонта і Залізняк, які знову “своїм святим огненним словом” піднімуть “люд окрадений” на святу боротьбу проти вас - “ідолів в чужих чертогах”, що “людей у (новітні І.С.) ярма запрягли”, і своїми “руками скверними” вчинили гріх проти свого ж народу?

Невже ви - “пани лукаві” та ваші “німії, подлії раби” - “перевертні”, які допомагали “москалеві господарювати, та з матері полатану сорочку знімати”, думаєте, що “на нашій - не своїй землі” з наймита Яреми, над яким століттями “поганий жид коверзував” - уже більше ніколи не постане народний месник Галайда?

Погано ви - “царі, кати людські” знаєте український народ, нічого вас історія не навчила, не знаєте ви душі козацької, вольної, в якій:

“Іскра огню великого, Тліє не вгасає, Жде підпалу, як той месник, Часу дожидає, Злого часу.”

І дочекаєтеся, час прийде, “за честь, за славу, за повагу” підніметься весь український народ:

"…І без сокири , Аж зареве та загуде, Козак безверхий упаде, Розтрощить трон, порве порфіру, Роздавить вашого кумира, …"

Невже ви - “злії люде”, які приспали Україну “лукаві, і в огні її, окраденую збудили…”, сподіваєтесь, що на вас і нащадків ваших не зійде праведний народний гнів та обмине вас Божа кара?

І не надійтесь:

“І без царя вас, біснуватих, Розтнуть, розірвуть, розіпнуть, І вашей кровію, собаки, Собак напоять…!”

Чи може ви - “Людськії шашелі. Няньки. Дядьки отечества чужого!”, надієтеся що вас захистять ваші нинішні покровителі “во время люте”?

Марно сподіваєтесь: “Не втечете І не сховаєтеся; всюди Вас найде правда мста”! Бо - “хто матір забуває, того Бог карає того люди цураються, в хату не пускають”.

А тому ви - новітні “Галагани, і Киселі, і Кочубеяї-Нагаї”, які "…несли, несли з чужого поля і в Україну принесли великих слов велику силу, та більш нічого", поки ще не пізно - “схаменіться недолюди, діти юродиві”; осмисліть, якого ви роду-племені, усвідомте свій гріх, наберіться відваги стати новітніми “блудними синами”; “не дуріте дітей ваших, що вони на світі на те тілько, щоб пановать…”, не забирайте у них, та їхніх нащадків право належати до найдревнішої нації на землі - українців.

Нема на світі такої сили, щоб змогла зупинити похід української нації до волі. Цього не зуміли досягти всі вороги України протягом більш ніж семисотлітньої неволі. Не зуміють і нинішні міжнародні імперські сили, новітні “царі з царятами” та “псарі з псарятами” та їхні “хорти” - новітні яничари - “підніжки царськії, лакеї капрала п’яного”.

Україна таки буде Суверенною Соборною Національною Державою.

“І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі”.

Нехай простить мені читач за цей мимовільний, емоційний відступ та своє власне трактування Тараса Шевченка. Але Великий Кобзар для всіх один і один для кожного зокрема одночасно. Кожен по-своєму сприймає, відчуває, перепускає через своє єство, душу і серце те, що він написав. Будучи генієм, пророком, “українським предтечею” (П. Іванишин) для всіх поколінь і для кожного зокрема “на сторожі поставив слово”.

Поставив його і для вас „ледаче ледащо" - і для того, щоб ви отямилися, і проти вами ж содіяного. А тому, пропоную і вам - не полінуйтеся, візьміть наше національне Євангеліє „Кобзар", уважно прочитайте його „од слова до слова не минайте ані титли, ніже тії коми", „все розберіть", і застановіться над словами нашого національного Пророка, що він мав на увазі, звертаючись і до сучасників, і до нащадків:

“Не ховайте, не топчіте Святого закона, Не зовіте преподобним Лютого Нерона. Не славтеся царевою Святою войною. Бо ви й самі не знаєте Що царики коять”.

Тому, я пропоную і тим, хто надумав творити на Шевченковій землі, в “епоху Тараса Шевченка” (П. Іванишин) нову “політичну націю”, теж скористатися його творчою спадщиною.

Показати і довести:

• що до сьогоднішнього дня - ніякої української нації не існувало;

• що нинішнє покоління українського народу не має ніякого відношення до Кобзаревих “і мертвих, і живих, і ненарожденних …”;

• що він заповідав зректися своєї героїчної минувшини, (яку він з таким трепетом оспівував) піти в найми до ворогів, (він їх та їхні чорні діла - навіки затаврував) і на згарищі своїми власними руками спаленої хати, на догоду новітніх зайдам - із байстрюків покручів, які одцурались рідної матері, утворити якийсь гібрид - “політичну націю” у “модерному глобальному світі”.

Якщо ви здуру і справді захочете це зробити (все одно треба закладати ідейний фундамент під свою хворобливу теорію), і вам це справді вдасться, то перед вам скинуть капелюха всі Мессінги і Каліостри, і ви знайдете ще одного палкого прихильника у моїй скромній особі.

Так чи інакше, але зустрічі з Шевченком вам не уникнути. Прийдеться, або цілковито заперечувати його, (що навіть цілому пеклу не під силу), або винаходити у його творчості щось нове, ще досі невидане (шукала, але так і не знайшла імперська комуністична пропагандивна машина), або у підлий спосіб за допомогою лібералізму - “десакралізувати” (Л. Костенко). Що ваші господарі, вашими ж руками намагаються безуспішно робити.

Політичний референт ВО „Тризуб" ім. Степана Бандери Підполковник Вітер

Зустрітися з Шевченковою спадщиною пропонуємо вже нині, під час спланованого недругами України чергового антиукраїнського шабашу під назвою: „Вибори-2006". Подаємо передвиборчі гасла, на основі цитат із „Кобзаря". Вони адресовані усім суб’єктам нинішніх виборів, передусім українському народу, якого чергові „добряги" й „обіцяльники" вкотре намагаються обдурити й повести на манівці, а також збанкрутованим політикам та явним ворогам.

1. „…Новий годе В торішній свитині! Що ти несеш в Україну В латаній торбині?"

2. „В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля".

3. „…Вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте."

4. „… І повіє огонь новий З Холодного Яру."

5. „Несли, несли з чужого поля І в Україну принесли великих слов велику силу, Та більш нічого…"

6. „Борітеся - поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!"

7. „Кати знущаються над нами, А правда наша п’яна спить".

8. Степи мої запродані Жидові, німоті, Сини мої на чужині, На чужій роботі…"

9. „…Розкуються незабаром Заковані люде,…"

10. „Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше - спати, спати І спати на волі…"

11. „Псарі з псарятами царять, А ми, дотепні доїжджачі, Хортів годуємо і плачем".

12. „…Вставайте, Кайдани порвіте".

13. „Бо де нема святої волі, Не буде там добра ніколи."

14. „І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України,…"

І ще одне. Спробуйте вгадати, до кого з нинішніх політиків, можна примінити нижче подані цитати, і кому із учасників нинішнього антиукраїнського виборчого спектаклю, адресовані ці передвиборчі гасла:

1. „…Оцей годований кабан! Оце ледащо. Щирий пан, Потомок … дурного І презавзятий патріот; Та й християнин ще до того…"

В. Ян.

2. „Неначе з берлоги Медвідь виліз, …"

В. Мед.

3. „О люди! Люди небораки! Нащо здалися вам царі? Нащо здалися вам псарі Ви ж таки люди, не собаки".

Л. Кр.

4. „Люде добрі і розумні Добре її знали, А все - таки покриткою І відьмою звали".

Н. Віт.

5. „…Щоб ви не вертались, Щоб там і здихали, де ви поросли!"

П. Сим.

6. „… Не топчіте Святого закона, Не зовіте преподобним Лютого Нерона…"

О. Мор.

7. „Заступила чорна хмара Та білую хмару, Опанував запорожцем Поганий татарин". Українці! Жодного голосу за ворогів!

Р. Ахм.

8. „…Живі люди, В кайдани залиті. Із нор золото виносять, Щоб пельку залити Неситому!…"

В. Пен.

9. „А той, тихий та тверезий, Богобоязливий, Як кішечка, підкрадеться, Вижде нещасливий У тебе час тай й запустить Пазурі в печінки,…"

В. Лит.

10. „Суєслови, лицеміри, Господом прокляті. Ви любите на братові Шкуру, а не душу!"

Ю. Кос.

11. „Доборолась Україна До самого краю, Гірше ляха свої діти ЇЇ розпинають".

О. Івч.

12. „…Ви неправді поклонились!.. І хилитесь, як і хилились!"

Л. Лук.

13. „…Ота сама заробила Та буллу купила - Тепер свята!…"

Ю. Тим.

14. „Руками скверними створили Свою надію; й речете, Що цар наш Бог, і цар надія, І нагодує, і огріє Вдову і сирот".

В. Ющ.

І на закінчення:

„Окрадені, замучені, В путах умираєм, Не молимось чужим богам, А тебе благаєм: „Поможи нам, ізбави нас Вражої наруги. Поборов ти першу силу, Побори ж і другу, Ще лютішу!…""

П.С.

Усі, небайдужі до подальшої долі України можуть використати та доповнити ці гасла.

„І на оновленій землі врага не буде, супостата…"