КАБМІН – ЩЕ ТА В’ЯЗНИЦЯ
Майор Яр
КАБМІН – ЩЕ ТА В’ЯЗНИЦЯ
2004-й. Осінь. Україна:
- Бандити сидітимуть в тюрмах! – розносила луна країною революційне гасло з помаранчевих майданів. А листопад ганяв землею жовтогаряче листя і тріпотів такого ж кольору стрічками на кущах, а потім люди напували чаєм ближнього в наметах і зігрівали один одного теплом своїх гарячих душ. Ще так недавно…
Пам’ятаєте?!
- Так, так бандитам й треба! Усіх до цюпи! – щиро раділи ви, і вже готувалися смакувати картинками телерепортажів з холодних тюремних камер, де ті, хто обкрадав країну і жирував у той час, коли українці не знали, як звести кінці з кінцями, сьорбатимуть баланду, караючись за свої злочини. І подумки уже займали чергу біля величезних плазмових екранів на площах міст: хліба і видовищ – нам, на хліб і воду – їх! – кричали зболені несправедливістю серця. Здавалося, що судний день не за горами…
2006-й. Осінь. Україна:
Ті, хто мав піти етапами, дійшли до Києва й осіли у кріслах міністрів.
Але ж це не справедливо! – обурюєтеся ви. І гадаєте, що маєте справу з великою фальсифікацією, сплюндрованими надіями, брехливими обіцянками…
Аж ні. Нічого схожого. Обманює себе лише той, хто переконаний, що міністерський кабінет – це мало не куточок раю на землі. Що там у коридорах міністерських все течуть медові ріки…
Помиляєтесь. Виявляється, що в нашій країні чиновницьке крісло більш тотожне електричному, ніж тронному стільцю. І то таки каторжна справа бути міністром. Не вірите? Спробуйте самі – скаже вам будь-хто з високопосадовців. Бо кабінет міністрів, - це така собі виправно-трудова колонія суворого режиму (і наглядачі в міліцейській формі там є), куди направляються найбільш небезпечні.
Тож зловмисники отримали своє – жахливі виправні роботи на передовій – у міністерствах. І совість не дає їм, бідолахам, спати (що не кажіть, а совість то таки напасна штука), і кара їм здається неспівмірною з їхнім злом…
Ото й почали, зокрема в «Законі про Кабмін», шукати засіб, щоб ускладнити собі покуту.
І знайшли. Кабінет міністрів готує проект Закону «Про кабінет міністрів України», в якому, окремо, пропонується закріпити за міністрами по життєве звання міністра з усіма пільгами.
Це ж треба! Самі для себе вимагають змінити міру покарання: з декількох років на пожиттєве ув’язнення.
І так буде доти, поки українці боротимуться за владу для «добрих дядь і тьоть», а не за владу своєї нації на своїх етнічних землях. За власну державність зі своїм українським ладом, яка дбатиме про добро української нації, а не про добробут купки чужинецьких шахраїв, як то є у цій державі Україна.