В Чорне море кров Дніпром тече...
Майор Яр
В ЧОРНЕ МОРЕ КРОВ ДНІПРОМ ТЕЧЕ…
Якщо порівнювати світовий океан з кров’яною системою людського тіла, то «судини» українських рік є вагомою складовою Чорноморського басейну. В давнину чужинці звали це море Руським. Воно й справді було важливим стратегічним об’єктом геополітики Києва – могутнього володаря причорноморського регіону тих часів. З втратою українцями своєї державності, тут стали порядкувати різні зайди-заброди. До сьогоднішнього дня біля українських берегів наводить жах на місцеве населення морське чудовисько, що переселилося сюди з далеких чухонських боліт. Понині живиться воно українською кров’ю й висмоктує українські душі. Втім, останнім часом, частіше розлягається над смарагдовою гладінню несамовитий крик потвори, тільки-но залунає: «Нам поможе Святий Юр і Пречиста Мати..» - боїться Змієборцевого списа бісова мацапура.
- Ми на північ покажемо дорогу ворогам, і попросимо їх з Чорного моря. Ще засяє наш прапор на Кримських берегах, Україна не знатиме горя… - лякає потороч бадьорий спів українських юнаків. Це крокує Кримськими дорогами і стежками об’єднаний загін бандерівців з різних областей України.
Цьогоріч, шлях експедиційної групи Всеукраїнської Організації «Тризуб» ім. С. Бандери «Таврида» простягнувся козацьким краєм вздовж берегів сивого Дніпра від міста Кам’янське на Січеславщині, перетнув Сиваш, заглянув до Сімферополя відтак через гори до колишньої ханської столиці Бахчисараю, і завершився на березі моря поблизу Севастополя. Дорогою проводилась звична для рейдуючих підрозділів «Тризубу» робота з людьми по висвітленню позицій українського націоналізму щодо усіх пекучих проблем сьогодення. Програма походу вийшла дуже насиченою, за короткий відрізок часу, потрібно було зробити якнайбільше. І з Божою допомогою нам вдалося досягти бажаного.
Ось декілька витягів з польового щоденника керівника похідної групи сотника Летуна представника Харківщини:
… Мангуп-Кале, 28 червня 2006 року Божого 10.00 – на вершині гори майорять національні стяги в небесно-жовтих барвах - український та кримськотатарський, поруч – бандерівський червоно-чорний символ української крові освяченої сотнями тисяч смертей за власну державність, з Хрестомечем в осерді. Урочисто лунають під сонцем Тавриди національні гімни двох корінних на цій землі націй – української та кримськотатарської.
Слава Україні! – гучно лине понад горами, організаційне вітання «Тризубу».
Героям слава! – відлунюють древні скелі - ворогам української нації – смерть!..
… с. Орлівка, 31 червня 2006 року Божого 7.15 – вчора відзначили 65-ту річницю Акту відновлення української державності у Львові. …крізь збільшувальні скельця далекогляда, - Севастополь, як на долоні. Ось пам’ятник катові народів Лєніну, замацьканий фарбою, на стінах будинків видніються написи: «Крим – українська земля, Севастополь – українське місто», – невідомі українські патріоти вшанували пам’ять героїчного чину ОУН на славу, під самим носом проросійської шовіністичної кліки, яка окупувала місто. На серці щем, втіха і гордість з того, що не перевелися ще спадкоємці боротьби за славу Володимирового Тризуба…
Ще перед походом серед хлопців поширився слух, що Наталя Вітренко збирається очолити героїчну оборону Севастополя від «нашестя необандерівців». Але, як кажуть в народі: «Не вмер Данило, так болячка задавила», в безталанної, по ходу п’єси хтось «поцупив» гаманця з американськими доларами отриманими на проведення акції, й «ґород русскіх моряков» залишився зовсім беззахисним.
Жарти жартами, а більшість мешканців Криму і не тільки їх, давно дратує клоунада зведена до рангу державної політики, де всі до всього в опозиції, у тому числі і до власного народу. - Хочемо жорсткої проте справедливої влади. То правда, що нам імпонує харизматична постать Путіна, - кажуть кримчани, на тлі нашого, м’яко кажучи, занадто м’якого Президента він виглядає привабливіше але приєднуватись до РФ, щоб наших дітей в Чечню… нема дурних…
Для Москви ця земля завжди була і буде територією визиску, не більше. Для України ж – невід’ємною складовою живого організму поєднаною з Києвом духовними історико-культурними артеріями. Будь-яка рана завдана півострову, відкликається невимовним болем у цілому українському тілі. Україна для Криму любляча мати, Росія – мачуха. Тому від вирішення українського питання в Україні напряму залежить добробут (в найширшому розумінні цього слова) Криму і його мешканців. Поки в державі не буде добре українцям – не буде добре нікому – це аксіома! Дім без господаря – рай для пройдисвітів. Відтак залучення кримчан до боротьби за державність української нації на власних етнічних територіях є надактуальним не тільки для українських націоналістів, а й для самих жителів АРК.
Перефразовуючи вислів Євгена Коновальця, слід зазначити, що шлях до українського Криму лежить лише через український Київ, - іншого немає. А до часу поки у стольному Києві не утвердиться лад Української Соборної Самостійної Держави, негаразди в Криму ніже в інших областях України, на українських етнічних землях у складі інших держав та місцях розселення в світі, не вирішаться самі собою.
Слава Україні!