"...І вражою злою кров'ю волю окропіте"
“…І вражою злою кров’ю волю окропіте”
Початок відзначення свята УПА в Києві на Майдані
“Вставайте люди, бо прийшла година. До влади не допустимо комуну!”
Ми бандерівці, ми йдемо!
На Михайлівській площі
“Бандерівець” з рук в руки, від хати до хати!
Софіївська площа - наша!
“Я теж бандерівець!” (Олександр Положинський)
Залишки ворогів у резервації на Хрещатику
“Міліція з народом!..”
Агонія червонопиких
“Тризубівці” у планетарії
Марш “Тризуба” Хрещатиком
“Лента за лентою, набої подавай. Вкраїнський повстанче, в бою не відступай…”
Затори на вулицях Києва
Без коментарів.
Для українців прохід заборонено!
Комуністів сам капітан Оніщенко захищав грудьми.
Воля або смерть!
“Ми не здамося, краще смерть…”
“Пресвята Богородице Діво, вирушаєм сьогодні в похід.”
14 жовтня 2006 року українці черговий раз святкували Покрову, свято Козацтва, День створення УПА. Вороги черговий раз це свято намагалися зіпсувати. Безхребетна демо-ліберастична влада черговий раз вирішувала, чи Богові свічку, чи чортові кочергу. І вирішила: про всяк випадок, і Богові свічку, і чортові кочергу.
Для “Тризуба” ім. С.Бандери 14 жовтня не тільки день вшанування наших Героїв, наших Попередників, бо шанувати, згадувати й плакати у нас є достатньо “патрійотів”. Для “Тризуба” цей день є днем народження. 13 років тому на Покрову створилася наша Організація, щоби не тільки шанувати наше минуле, але щоб і творити майбутнє: довершити Справу попередників наших – вояків ОУН-УПА, захистити пам’ять про їх діла, донести славу їхньої боротьби до наступних поколінь.
“Тризубівці” з’їхалися до столиці зі всієї України: Львів і Харків, Чернігів і Одеса, Полтава і Тернопіль… Приїхали, бо кожного вогнем пекла нахабність і безкарність антиукраїнської наволочі минулого року, бо кожного вело в Київ гасло: “Не дозволиш нікому плямити ні честі, ні слави твоєї Нації”. Тут знову черговий шабаш, сатанинські ідеї, червоні (і не тільки) ганчірки. Знову зневага України, вседозволеність, “демократія”, “свобода слова”, “свобода політичних поглядів”…
Мабуть, Київ ще не бачив такої кількості людей під націоналістичними знаменами. Зібравшись на майдані Незалежності, колона попрямувала до пам’ятника жертвам голодомору на Михайлівській площі, далі до Святої Софії. А в цей час ворог біснувався в резерваціях, які їм зробили міліціонери…
Молодь з’їжджалася до Києва зі всієї України з надією справедливої кари для тих, хто нахабніє з кожним роком все більше і більше – з мовчазної згоди влади: “Прорив”, ПСПУ, КПУ, “Русскій блок”, якесь ЄСМ та інших збочених породжень комуноїдів.
Але сталося так, як і мало статися: красиві слова організаторів про продовження справи попередників, биття в груди і рвання на цих же грудях вишиванки, обурення і звинувачення всіх і вся в тому, що вороги піднімають голови, грізний вигляд “Варти КУНу”, від яких червоні просто зобов’язані були панічно розбігатися на всі сторони, співання годинами пісень (дійсно малороси є найбільш співучою нацією – їх ґвалтують, а вони співають), фотографування скрізь, де тільки можливо і неможливо. І все… “Великих слов велика сила, та й більш нічого”.
А що ж вороги? А вороги в той час плювали в душу Нації, ганьбили і топтали честь України та її Героїв, і ніхто їх не карав, бо це – провокація, як було сказано організаторами святкування. “Вам плюють у очі, а ви кажіть, що то Божа роса”. І знову вояки ОУН-УПА не пройшлися Хрещатиком, але цього разу не тому, що хтось заважав, а тому, що ніхто не повів. Ми ж законослухняні “маленькі українці”, ми ж обіцяли, що провокацій не буде! А червоні виродки в той час, брутально ігноруючи всілякі рішення судів, невеликими зграйками проривалися на Хрещатик, де їх блокувала міліція і де вони істерично верещали із-за спин міліцейського кордону. Паплюжили все, що є українським, дісталось і лівоохоронцям, які нічого не могли вдіяти, бо був наказ не застосовувати до них силу, щоб уникнути силових протистоянь (зі слів капітана міліції Оніщенка).
“Патрійоти” ж в той час, відмітившись на імпрезі, ушанувавши “один одного і самі себе”, потихеньку почали роз’їжджатися. Колоною, у грізних камуфляжах, “розфарбовка” яких підозріло нагадує польовий однострій “Waffen SS” (до речі, тих, яких неодноразово били вояки УПА), з наплічниками відходили “бойовики” з деяких організацій, які ще не так давно давали клятву “жорстко припинити будь-які спроби завадити святу УПА 14 жовтня 2006 року.” Всі інші “грізні” теж розчинилися… Залишились ті, кому не є байдужим поняття честі і гідності своєї Нації. Розпочалося традиційне київське сафарі – велике полювання на двоногу худобу.
“Тризубівці” взялись до звичної “провокаційної” роботи, бо як вважає Голова УНА Юрій Шухевич, “Тризуб” ім. С.Бандери є професійною провокативною організацією: “Як мені це не соромно казати, але члени “Тризубу” збираються нападати на офіси КПУ, інших проросійських організацій, влаштовувати провокації під час масових акцій” (ця заява подавалась минулого року Інформ-центром МНК).
Ворогів карали, вони жалібно скавчали, наших хлопців затримували… Четверо “тризубівців” провели ніч, а дехто й більше, по райвідділах міліції. Полювання було успішним. Конотопська відьма на своєму збіговиську заявила, що “бандеровци” є небезпечними, особливо вночі, і тому відходити до автобусів слід організованими колонами.
Багато патріотичної молоді хотіло якихось дій, хотіло протиставитися ворогам. Група хлопців і дівчат вийшли на Хрещатик з синьо-жовтими і червоно-чорними прапорами. Звичайно ж, лівоохоронці відреагували блискавично. “Космонавти” щільно оточили “дестабілізуючий елемент”. Хлопці з “Тризуба” вирішили підтримати невідомих побратимів і теж вийшли на Хрещатик з аналогічною символікою. І тут почалось! Міліція стала силою з’єднувати дві групи українців і підштовхувати їх в сторону вітренківців. Націоналісти колоною, з піснями і бандерівськими гаслами, під схвальні вигуки киян йшли по Хрещатику, сподіваючись, що зустріч з червоними виродками відбудеться, але навпроти вул. Богдана Хмельницького їх зустрів ще один загін міліції. Оточивши бандерівців, лівоохоронці почали їх виштовхувати з Хрещатика, брутально намагаючись вирвати державні прапори. Під вигуки “Слава Україні!” і “Смерть ворогам!” йшло запекле протистояння. Заблокувавши націоналістів на вул. Хмельницького, міліція довго слухала повстанські і козацькі пісні…
Колона пішла маршем по вулицях Києва. Міліція затримувала рух колони, перекривала дороги, оточувала юнаків і дівчат, не даючи змоги йти далі. До колони приєднувалася молодь, Київ чув і бачив, що бандерівців не зупинити. Як не дико це виглядало, але українці не мали права знаходитися в центрі Києва до 23 год. 20 хв. – не те що під бандерівською символікою, а навіть і під державною, бо таке рішення суду. Це намагався якось пояснити капітан міліції Оніщенко, сам розуміючи, яку ахінею він несе.
Вдруге лівоохоронці заблокували бандерівську колону на Хрещатику біля головного поштамту. Була висунута умова: або знімаєте всі свої прапори, і можете розходитися, або будете стояти до ночі. Звичайно прапори ніхто не знімав, і тому оточені міліцією почали співати українські пісні. До них приєдналася частина хору “Гомін”, і здивовані кияни довго слухали пісні під сопілку, бубен і гітару, які лунали зі щільного кільця міліцейського спецназу, за яким ставши в коло і обнявшись, стояли… інші бандерівці та кияни… І це були інші пісні. Як писав полковник Колодзінський “такі пісні зродяться…серед розгару боротьби, а не дорогою музичного конкурсу”.
Боротьба за український Київ тривала весь день. І не марно. Пречиста Покрова допомогла 14 жовтня 2006 року бандерівцям відстояти честь Нації та покарати тих, хто і зараз намагається стояти на заваді йти українцям до Великої Мети – до Української Самостійної Соборної Держави.
Ми хочемо перемогти! Ми можемо перемогти! Ми переможемо!
Слава Україні!
Сотник Андрій Стемпіцький 17.10.2006 р.Б. м.Київ