Націоналізм чи лібералізм? Свобода чи рабство?
Націоналізм чи лібералізм? Свобода чи рабство?
І бачив я іншого звіра, що виходив із землі, і мав два роги, немов агнець, а говорив, як дракон.
Одкровення 13.11.
Є нації, є боротьба між ними, є націоналізм.
Дмитро Донцов
Націоналізм – це злиття одиниці з нацією в одну душу і одне суспільно-політичне тіло. p class=“pidp” style=‘margin-left:80%;’>Мирон Орлик
Націоналізм – це світогляд, що в основу суспільно-політичного думання і чину кладе ідею нації.
Олег Ольжич
Націоналізм – це ідеологія і практика свободи народів і людини. Це - природна тенденція політичного розвитку людства, внаслідок якої в 20-му столітті розпалися, могутні імперії і коло півтори сотні народів стали на шлях самостійного розвитку.
Василь Іванишин
Український націоналізм – це свідоме оформлення прагнень і вияву розуму, серця і волі української спільноти, що на теперішньому етапі бореться за владу своєї нації, за її всебічний розвиток, за кращі підстави життя народу на своїй національній території у своїй національній державі.
Матеріали ОУН
Лібералізм – це сваволя, хаос і анархія.
Мирон Орлик
Лібералізм – замість свободи одиниці приносить їй залежність від матеріально сильніших і брутальніших, породжує сваволю, нерівність, визиск, егоїзм, панування клік, неморальність, безпринципність та слабість духа і характеру.
Матеріали ОУН
Нинішня, обрана шляхом грандіозного політичного обману. легітимна влада пропонує корінній нації – українцям не побудову власної національної держави, а діаметрально протилежне – штучний витвір – політичну націю та космополітичне громадянське суспільство.
Що за цим стоїть? Звідки така, батьківська, заклопотаність долею українців тих, хто в час її тотального винищення (інтервенції, голодомори, репресії) старався цього не помічати, а в багатьох випадках катам допомагати?
На відміну від етнічної нації, яка народжується у природний спосіб, за вже згадуваною формулою: етнос – народ – нація, і в кожному окремому випадку має конкретну, неповторну етнічну основу, – політична нація – це штучна збираниця із представників різних національностей, що на якісь окремій території оформилась в державну форму самоорганізації. Як правило, ця територія раніше комусь належала, на ній вже хтось жив, і для того щоб забезпечити собі життєвий простір треба було її в насильно відібрати. Тому перший, хто при створенні політичної нації попадає під прес денаціоналізації і національної дискримінації є місцевий корінний народ, чи корінна (етнічна) нація.
Сучасні політичні нації створювались за декількома варіантами, завжди всупереч волі корінного народу чи нації, у всіх була спільна мета – визиск корінного населення, його національних багатств, духовної, історичної і культурної спадщини, інтелекту, природних ресурсів тощо.
Всі вони утворені у протиприродний і насильницький спосіб:
а) шляхом військової інтервенції імперськими державами і пізнішою колонізацією завойованих земель вихідцями різних націй і народів, причому вони не завжди (як приклад - українці) були причетні до національної чи расової дискримінації корінного населення, але обов’язково ставали субстратом для творення політичної нації, її складовим елементом та носієм її суспільно-політичних ідей. І не тільки на своїй другій батьківщині. Виховані на чужих ідеях вони стають небезпечними для своїх матірних націй, яничарами-несунами ворожих ідей з чужого поля. Головними носіями в Україну ворожих ідей на нинішньому етапі є якраз свої “дядьки отечества чужого” – зденаціоналізовані українці – вихованці чужої ідейної системи – політичної нації. “Творці” нової відретушованої під демоліберальний лад історії України; “десакралізатори”(Л. Костенко) наших геніїв і Пророків; “міфотворці”(П. Іванишин); “дегероїзатори і декультуризатори”(Я. Стецько); нищителі української духовності; “духовні батьки” шкідливих релігійних віянь; “політичні покровителі” ворожих партій тощо – різні: субтельні, грабовичі, гаврилишини, гузарі і їм подібні.
До таких держав належать практично всі країни американського континенту. Але єдиною серед них державою агресором, уряд якої активно втілює в життя свою “загальнолюдську” імперську доктрину є США;
б) шляхом нав’язування (за допомогою внутрішніх таємних мафіозних структур, які проникли у найвищі ешелони всіх гілок влади) зовнішніми ново-імперськими силами (тими ж США) корінним націям“сучасних” космополітичних, ліберальних “цінностей”, денаціоналізації та штучного змішування різних рас. Робиться це під будь-яким приводом, але обов’язково маскується високими ідеалами, як наприклад – надання багатомільярдних позик, що на практиці є не що інше, як боргова яма; вимога компенсації за попереднє імперське минуле; національне гноблення інших народів, коли шляхом відкритих кордонів для представників колишніх колоній йде вкраплення в однорідне національне тіло чужорідного національного елементу; правами людини; торжеством демократії тощо. (Компенсація необхідна, цього вимагає відродження справедливості, але надавати її треба шляхом різносторонньої допомоги поневоленим колись народам, без подальшого втручання в їхні внутрішні діла, та без шкоди для власних національних інтересів). До таких держав належать національні держави християнської Європи, що в минулому проводили імперську колоніальну політику. Особливо вразливими виявилися ті країни, де в минулому пройшов поділ на релігійно-конфесійному грунті;
в) як результат недовершених національно-визвольних процесів у новоутворених державах – тоді, коли там при владі залишається стара імперська, маріонеткова номенклатура, сформована з чужинницького колонізаторського елементу, для якої місцевий корінний народ є не що інше, як засіб власного збагачення. Для того, щоб і надалі панувати над народом та визискувати його духовно, фізично і матеріально, вона орієнтується на зовнішні сили, тим самим стає добровільним провідником-носієм чужих ідей (космополітичного громадянського суспільства, оформленого в політичну націю) та поборником національної ідеї поневоленої етнічної нації.
А тому ідея створення політичної нації –це та соломинка, вхопившись за яку з допомогою прийняття антинаціональних законів (усі суспільно-політичні “права” політичної нації закріплюються законодавчо, права корінної етнічної нації не враховуються взагалі, або обмежуються) вони намагаються легалізувати свій статус внутрішнього окупанта. Інтернаціональна за своїм походженням влада у такий спосіб залишається біля керма державного управління ціною переорієнтації на іншого господаря, відкриває дорогу до пограбування національних багатств всім зайдам, та перекриває шляхи розвитку корінній нації, на поті і крові якої паразитує. До таких держав належать держави пострадянського простору, і в першу чергу – найбільша, найбагатша, найрозвиненіша, найвпливовіша (а тому така бажана) Україна.
На прикладі утворених на різних континентах держав, де у різний історичний час, у різний спосіб утворено та на законодавчому рівні закріплено статус політичної нації, необхідно показати всі “здобутки” та “переваги” політичної нації над етнічною нацією.
Найбільш яскравим представником держави із штучно створеною політичною нацією, а заодно найбільшим імпортером цієї чуми для вільних народів, є “оплот демократії” – Сполучені Штати Америки. Ця мілітарна високотехнологічна суперімперія утворена за допомогою колоніальної політики трьох держав: Великобританії, Франції й Іспанії, та пізніше колонізаторами, вихідцями із різних європейських, азіатських народів та полонених рабів – негрів (рівноправ’я та відміни расової дискримінації вони добилися лише у середині 20-го століття), вихідців африканських народів.
В процесі свого історичного розвитку вона позбулася патронату метрополій та розпочала самостійне державницьке життя, утворила власне державне об’єднання, яке із зрозумілих причин відкинуло ідею етнічної нації (корінне населення Америки було у варварський спосіб винищене, а залишки насильно загнані в резервації) і витворило сучасну політичну націю. Тут, на політичному, соціальному та національному рівнях законодавчо закріплено усім рівні права, та демократію. Всім, крім однієї категорії –
корінного народу – індіанців, яким конституційна політична свобода заперечує право на створення своєї власної держави, закріплює національну (щодо них) дискримінацію та обмежує можливості стати окремою етнічною нацією. А особливі пільги та права, якими з “ласки” колонізаторів “наділені” місцеві аборигени, особливий статус сприяння для резервацій, є не що інше, як спроба соціальними подачками замінити, компенсувати відсутність прав для їхнього повнокровного національного самовираження. Мені можуть закинути, що вони і не домагаються того. А як вони можуть домагатися, коли на момент колонізації, вони ще не оформилися у нації, коли окупація, тотальне пограбування їхніх природних багатств та їхнє майже поголовне винищення не дало можливості це зробити.
Отже, за лаштунками рівноправ’я, демократії та прав людини (їж, пий скільки влізе, веселися до не схочу, лише плати податки і не порушуй закон) замасковано інше – ганебне для корінного народу, конституційно закріплене політичне безправ’я на творення ним власного державного життя.
В даному випадку, тут порушено головне правило у життєдіяльності та співіснуванні цивілізованих народів – верховенство Права над Законом. Право нації на своє самовизначення замінено космополітичною Конституцією, яка законодавчо закріплює національну дискримінацію і безправний статус корінного народу.
У націоналістів є свій погляд на цю проблему: “Народ може існувати і без Конституції, але він приречений без своєї національної ідеї, яка перетворює його в націю і утверджує як господаря країни… Національна ідея вища за закон… Закон творять люди, а національну ідею творить дух нації… Закон не може ні ігнорувати, ні замінити, ні відмінити національну ідею – хіба що він свідомо твориться для нищення нації… горе народові і державі, де закони влади суперечать національній ідеї…”. (В. Іванишин “На розпутті велелюднім”).
Не хочу применшувати ролі у розвитку людства багатьох видатних американців, їх внесків у світову культуру, науку, літературу, мистецтво, спорт, юриспруденцію і т. д. Але слід згадати і інші “здобутки” американської політичної нації, що дамоклевим мечем висять над нинішнім цивілізованим світом.
Цей штучно витворений інтернаціональний конгломерат, позбавлений головного консолідуючого стержня – опертої на етнічну національну основу національної ідеї, відкинув духовні цінності і взяв за основу безбожний матеріалізм. Тим самим витворив суспільно-політичну систему-паразита, носія новітнього ідеологічного канібалізму, мафіозний уряд якого перетворив США в новомодерного імперського хижака, що поряд із матеріальним визиском і грабунком інших народів – розтліває їхню національну самобутність, силоміць нав’язує їм свої ідейні, світоглядні, морально-етичні та інші “цінності”.
Не маючи можливості “зачепитись” за щось єдине, природне і правдиве – тобто національне, та визначити за допомогою системи національних цінностей рамки духовних, релігійних, моральних дозволеностей та обмежень для своїх громадян, перебуваючи на межі зіткнень різних культур, віросповідань, релігій, культів, обрядів і традицій, було витворено загальну для всіх громадян Сполучених Штатів, але не природну для національних держав систему “загальнолюдських цінностей”, в основу яких закладено не мораль, а наживу, де доступ до правлячої еліти визначається не наявністю високих ідеалів, а виключно матеріальним становищем. Цим тут же скористались міжнародні мафіозні сили, для яких таке суспільство – це та каламутна водиця, в якій легко творити будь-яке беззаконня, і в якій, будучи окремою таємною організованою силою легко прийти до влади. А вже прийшовши до влади, створити форпост для подальшого наступу на вільні народи. Що й було зроблено.
А тому зовсім не випадково саме звідси пішли у свій тотальний наступ проти християнства – основи цивілізованого світу (Вселенська Христова Церква і націоналізм – дві головні перепони для панування в світі зла) створені в один і той же час десятки різних сект, які казково профінансовані і по сьогодні сіють розбрат та духовне і національне спустошення в душах людей. Як також не випадково, вихідці-емігранти з України (яких туди заніс не імперський месіанізм, а недоля та безправ’я на своїй землі) щоб зберегти себе українцями і правдивими християнами і щоб не піддатись асиміляції, духовній та моральній деградації, перше що робили на дикому Заході – творили церковну громаду та будували Церкву.
Культ війни і грабунку – замість миру і справедливості; насильства та помсти – замість милосердя і всепрощення; зла і ненависті – замість добра і любові; вільну любов та подружню зраду – замість сімейного та родинного затишку; сатанинські мішані шлюби – замість природних; псевдохристиянськi секти – замість традиційного християнства … (можна продовжувати до безконечності) – ось далеко неповний перелік “здобутків” створеної у неприродний спосіб із збираниці різних рас, націй і народів – наддержави, оформленої у політичну націю. Ще ніколи в одному місці, в такій кількості не збиралося стільки зла, ненависті, лицемірства, фарисейства, брехні, де під облудною маскою демократії та прав людини створено бастіон аморальності, розпусти, байдужості до чужого горя, злочинства та звиродніння, деградації людини і людства в цілому.
Безумовно найстрашнішою імперією всіх часів і народів була Московська імперія – СРСР, замішана на сатанинському марксизмі-ленінізмі. Але діяла вона у більш грубий, відверто насильницький (з допомогою військової інтервенції і створення колоній-концтаборів) спосіб, з тотальною забороною будь-яких проявів національної релігії чи націоналізму. Нинішній “оплот демократій” – США є прямим нащадком червоної Москви щодо намірів завоювати, покорити світ, але діє він у більш витончений, а тому небезпечніший спосіб, і якщо його вчасно не зупинити – він “переплюне” свого попередника. В СРСР носієм месіанства виступав один “великодержавний” народ – росіяни (століттями на свою біду керовані чужинцями, а не власною елітою), в оплоті “демонократії” – штучна політична нація, керована міжнародною мафією.
Тут же, під видом боротьби із тероризмом, культивується великодержавний (духовний, політичний, національний, військовий) терор проти інших народів. Ярослав Дашкевич у праці “Терором по тероризмі” так охарактеризував це політичне фарисейство: “Ми — в повсякденному вжитку — не дуже чітко усвідомлюємо різницю між двома термінами: терор і тероризм. Насправді терор — це систематичне застосування засобів сили для збереження чи запровадження певної системи панування у власній або чужій державі, а навіть у глобальних вимірах (державний терор, що за певних обставин — за своїм обсягом — може перетворитися в глобальний терор, який здійснює окрема держава/наддержава/імперія з допомогою своїх сателітів). Масовий терор поражає перш за все цивільне населення. Тероризм — утворення атмосфери страху і жаху як засобів боротьби з існуючим суспільно-політичним ладом, також з метою його усунення.” Дане визначення органічно вписується в загальну характеристику “найдемократичнішого” громадянського суспільства з “найгуманнішою” політичною нацією.
ОУН давно “розкусила” справжні наміри американського уряду, в т. ч. стосовно націй, поневолених тоді ще більшовицькою Росією. Ще у 1952 році Я.Стецько писав: “Останні потягнення США стосовно до поневолених Росією народів дають трагічний висновок: ЗСА стають захисниками рабства на Сході”. Нічого дивного: імперія - імперію розуміє, у них один і той же ворог – поневолені народи, що борються за свободу і вільні народи, до яких не дотягнулася їх загребуща рука.
Там же Я. Стецько прогнозуючи подальший історичний хід подій, як в воду дивився: “Краще сказати це відкрито, ніж приховувати правду і жити ілюзіями. Це питання стоїть на вістрі меча: американці своєю дотеперішньою політикою патронують єдинонеділиму “матушку Рассєю” і несуть нам поневоленим народам, нове ярмо у формі білої російської тюрми народів”.
На завершення американської теми хочу ще раз процитувати Я. Стецька. Він серед націоналістичного середовища, як ніхто інший, зрозумів істинну суть справжньої, а не вдаваної Америки: “Нам здається, що в сьогоднішній Америці є при голосі сили, яким чужий великий і героїчний дух християнської і національної України, носія національного визволення та нових ідей та вартостей, бо ці ідеї унеможливлюють даним силам, які опановують певні кола на Заході, опановувати живі, здорові організми націй”. Як християнин, знав і те, що зло не є абсолютним, і справедливість рано чи пізно восторжествує: “Ми переконані, що інша Америка, яка завтра прийде до голосу, Америка вірна традиціям Вашингтона і Лінкольна, великих провідників свободи і справедливості, – думає інакше. Але це, поки що, неофіційна Америка. Вона живе іншими ідеями”.
А ми, нині діюче покоління націоналістів-бандерівців у теперішній ситуації повинні враховувати наступне: нинішній уряд Америки – є головним виконавчим органом міжнародної імперської агресії. В разі тотального не сприйняття українським народом штучно накинутої йому американізації, щоби самому не отримати поразки, яка неминуче потягне ослаблення його позицій у світі, та зворотну визвольну реакцію проти нього поневолених народів – не виключена можливість тимчасового відступу з України її носіїв. Для того, щоб (по взаємній домовленості) дати Москві вкотре потопити у крові національно визвольні процеси (наглядний приклад – замовчування голодомору в 33-му році, боротьби ОУН-УПА в 40-50 роках, чи допомога Москві у війні проти Чечні сьогодні), а потім знову на білому коні під личиною “миротворців” в’їхати на Україну для подальшого творення на її території чужої для українців держави – нової “землі обітованої” для зайд-космополітів. Чи не тому американський уряд робив і робить все можливе щоб врятувати Росію, як імперську державу, навіть тоді, коли втручається у її внутрішні справи, експортуючи туди випробувану в Україні “помаранчеву революцію”. Шкода тільки, що нинішній Голова Проводу ОУН, як і його “провідне” оточення, не читав свого попередника Ярослава Стецька, Павла Степи та ін. і вихований на демоліберальних ідеях, донині живе ілюзіями.
Ще одна північно-американська країна – Канада. Це теж держава з громадянським суспільством, але без імперських зазіхань, яка входить в коло найрозвинутіших та найвпливовіших держав у світі. Тут також утворена політична нація, з високим рівнем життя, демократичними традиціями, правами людини, свободою віросповідання тощо. Що б здавалося, виходячи з матеріалістичної філософії, тій же ідейно, політично і суспільно вільній людині, для повного щастя ще треба. Але виявляється, що їй затісно в рамках політичної нації, вона не хоче бути гвинтиком неприродної, штучно утвореної суспільно-політичної системи, навіть якщо матеріальне забезпечення у ній на рівні найвищих світових стандартів.
Яскравим прикладом цього є українська еміграція, самоорганізована в українську громаду. Будучи частиною світового українства, вона дбайливо береже все те, що пов’язує її з рідним краєм, трепетно відслідковує все, що робиться на батьківській землі, активно допомагає національно-визвольним змаганням українців в ріднім Краю впродовж усієї історії. Вона, не дивлячись на неминучі асиміляційні процеси, зберегла свій національний колорит, є однією з найбільш організованих еміграційних громад у світі.
А що ще треба в тій же Канаді французам, одним із колонізаторів цих земель, творцям цієї держави, де поряд із матеріальними благами, вони забезпечені власною державною мовою? Але і вони чомусь домагаються автономії франкомовного Квебеку. Чому? А баски в Іспанії, валони в Бельгії, шотландці та ірландці в Великобританії? Таких прикладів можна привести немало, і всі вони вказують на одне – політичні нації, не дивлячись на історичні реалії, методи, умови чи способи їхнього утворення, – є не природними а штучними утвореннями.
А тепер зробімо мандрівку в сучасну Європу. Візьмемо за приклад ту ж Францію (вихідці із якої, вважаючи себе невід’ємною частиною французької (етнічної) нації, добиваються автономії у створеній ними ж Канаді), яка теж входить у “велику вісімку”, є демократичною європейською державою з громадянським суспільством та законодавчо закріпленим статусом політичної нації. Французом, а заодно членом політичної нації, тут вважається кожен громадянин держави, не залежно від національності. Але у Франції, на відміну від згаданих вище держав, є ще корінна французька, християнська, титульна нація, яка нікуди не зникала, а стала “ув’язненою” складовою частиною суспільно-політичного гібриду – ідейно-світоглядної в’язниці – політичної нації.
Стало це можливим завдяки кільком причинам, головною з них є культ “дуже сучасних” ліберальних а не “застарілих” національних цінностей, у хитрий спосіб нав’язаних ліберально-демократичним урядом, із “доброзичливої” подачі ворожих впливових сил із зайд-космополітів “якоїсь невідомої національності”. Це в значній мірі вихолостило свої національні духовні цінності, та тимчасово прищепило чужі, ворожі – демоліберальні. За допомогою цих “цінностей” механізм демократії перетворився у відкритий коридор для безперешкодного проникнення нефранцузів на територію Франції, яких туди спровадили як майбутню “п’яту” колону для закріплення згаданих вище “здобутків”. А як компенсацію за імперське минуле, надали їм політичні права нарівні з корінною нацією. Таким чином нищиться корінна етнічна нація і створена нею національна держава і в штучний спосіб твориться громадянське суспільство і політична нація.
Результат не забарився – духовна та моральна деградація народу, виродження найкращих рис, які супроводжували націю впродовж століть, опустілі костели та переповнені доми розпусти, бари та казино, одурманена наркотиками та алкоголем молодь, якій постійно прищеплюють ліберальні цінності – культ вільної любові, сексуального збоченства, насильства та духовного звиродніння. Є тут і масові “відвойовані” території – так звані “чорні квартали” – скопища покидьків суспільства, та розсадники бандитизму, куди бояться заходити навіть поліцейські, не те що прості білі люди. І все це дбайливо охороняється чинним демократичним законодавством (яке теж стоїть понад правом нації), порушення якого негайно розцінюється, як прояви расизму та національної нетерпимості. Отже, сваволя денаціоналізації, бездуховності та аморальності підтримується, а те, що деградує і гине Боже творіння – корінна нація, сприймається як належне, спроби же націоналістів захистити її, вважається злочином. Де ж тут логіка і здоровий глузд!?
І все це доморощені яничари і їхні господарі пропонують нам – українцям – тисячолітній нації з найвищими еталонами духовності, мудрості, моралі, мужності, шляхетності та благородства, незломленій протягом семисотлітньої неволі, пропонують на нашій же українській землі – колисці людської цивілізації!!!
Французьке громадянське суспільство (як і в інших національних європейських державах) очолює національний французький уряд, в ньому достатньо людей, які розуміють причини виникнення нинішньої тривожної ситуації, тут глибоко закорінені механізми народоправства, тому у французької етнічної нації є можливість через виборчу систему привести до влади свою еліту – провідну верству – французьких націоналістів, і в такий спосіб виправити положення. Французька нація рано чи пізно скине з себе силоміць накинутий на неї чужий політичний “макінтош”. В Україні же тільки виборчими бюлетенями може не обійтися.
Все зростаюче незадоволення європейських корінних націй, які попали під прес глобалізму, масове поправіння суспільства, є не чим іншим, як зворотною здоровою реакцією протверезівших від отруйного ліберального чаду народів. Цей процес охопив всю Європу, він іде по висхідній, і вже недалекий час остаточного зіткнення здорових сил націоналізму з прогнилим лібералізмом, переможцем в якому неодмінно вийде символ 3-го тисячоліття – націоналізм. І Україна в цьому процесі вкотре буде грати головну і вирішальну роль.
Не берусь пророкувати долю представників чужих народів, які як сарана заполонили Європу, але справедливим мало би бути вирішення цієї проблеми, яке запропонував українцям Степан Бандера – побратимське, толерантне чи вороже, в залежності від ставлення чужинців до національної ідеї автохтонної нації, та до її права господарів на рідній землі.
Підсумок. При всій різноманітній методиці у створенні політичних націй, є одна і та ж закономірність:
всі вони утворені не шляхом природного розвитку, а штучно;
відбуваються шляхом втручання у внутрішні справи інших народів;
переслідують ціль різностороннього визиску корінних народів шляхом перетворення їх у безлику, розкладену національно, духовно, релігійно, морально, родинно, культурно і т. д. масу – конгломерат деградованих космополітів;
право нації підмінено окупаційними законами;
вістря боротьби спрямоване проти Вселенської Християнської Церкви та націоналізму корінних етнічних націй;
не дивлячись на взаємну боротьбу між різними типами імперіалізму, проти національної ідеї вони виступають спільно, злагоджено;
у всіх випадках прослідковуються невидимі щупальця єдиного імперського центру та діяльність якихось міжнародних зайд “не визначеної національності”;
кінцева мета – маніакальне марево про панування над світом.
Висновок. Природною і рушійною силою на шляху розвитку людства є НАЦІЇ і створені ними НАЦІОНАЛЬНІ ДЕРЖАВИ. Єдино правильним, справедливим політичним устроєм у світі – є побудований на основі націоналізму світ без імперій, співдружне життя вільних народів у власних національних державах.
Голова Проводу ОУН С. Ленкавський писав: “В ніякій імперії світу усіх часів не могли бути здійснені не тільки права нації, але й людини поневоленої нації. Імперія – це протиставність національній державі, тому боротьба за власну державну владу на своїй землі – центральна мета поневоленої нації” .
Підполковник Іван Сута Політичний референт ВО “Тризуб” імені Степана Бандери