Їхні душі спраглі наших молитов

ЇХНІ ДУШІ СПРАГЛІ НАШИХ МОЛИТОВ

23 грудня 1932 року о 6 годині 30 хвилин ранку у Львівській тюрмі були страчені через повішення два бойовики Організації Українських Націоналістів: Василь Білас (21 рік) і Дмитро Данилишин (25 років). Робітники з Дрогобиччини… Дядько й племінник… Молоді люди, які були такими, як і більшість їхніх ровесників. Вони любили життя, бо були молодими. Поляки знищили їх за безмежну любов до України…

В час їхньої страти за ініціативою пропагандивного референта ОУН світлої пам’яті Степана Бандери по всій Галичині задзвонили дзвони, супроводжуючи перехід героїв у вічність.

Ні на мить не вагаючись, хлопці пожертвували свої серця за волю Нації. Ми ж зобов’язані сплатити свій борг перед ними жертовною боротьбою за державність нації, та своїми молитвами за упокій їхніх душ та душ тисяч інших героїв, які свідомо йшли на муки і смерть за Бога, за Україну, за Свободу. Хто ж крім нас, українців, помолиться за них? Господи, прости їм їхні гріхи та зміцни наші сили на боротьбу зі слугами тьми!

Як данину пам’яті героям посвячую цей вірш:

ПОМИНАЛЬНИЙ ДЗВІН

Скрип ешафоту і… подих смерті. Дорога у вічність – ступи тільки крок. Ні, це не сон. Це похмура дійсність. Це українцям жорстокий урок.

Холод грудневий… Ранок понурий… Тишу розвіяв народжений день. Його привітали тюремнії мури, Й застигли байдуже в чеканні людей…

Пів сьомої ранку і… стрілка завмерла, Щоби віддалити хвилину оту – Хвилину, коли юнаки мають вмерти За Націю рідну, за Справу святу!

І крикнув один, подивившись на ката, Слова, що достойні героя-борця: “Як жаль, що лиш раз тільки можу вмирати За нашу Вкраїну, за вільне життя!”

І плакали дзвони церковні за ними… За тими двома, що в безсмертя пішли. І дзвін цей донині в серцях наших лине, Як спомин про ті незабутні часи.

Були молодими… Життя своє дали… Хай пам’ять про них Буде завжди між нами!

Надпоручник Летун, Харківщина