Клянусь Майданом!
КЛЯНУСЬ МАЙДАНОМ!
1. КОМУ В УКРАЇНІ ДОБРЕ?
Кореспондент: Пане сотнику! Нашим читачам сподобалися ваші статті, які ми друкували: „Шкуродерна турбота міністра”, „Паспорт без тризуба, громадяни без національності, Україна без нації, українці без держави” та інші. У нас виникла думка знову звернутися до вас, бо кого не спитаємо про те, що тепер твориться в Україні, усі плутаються. А скоро до нас ще й діаспора звідусіль приїде…
Сотник Чорний: Запитуйте.
Кор. На вашу думку, чи є Україна державою?
Сот. Так! І найкращою в світі.
Кор. Чому?
Сот. Бо ніде народ так не задоволений своєю державою, як українці.
Кор. Можете обґрунтувати?
Сот. Можу. А що такого? Чи хтось бунтує, бо йому зле? Якби їм було зле, то брали б ціпи в руки та й щось робили – як, приміром, болгари чи румуни. А вони мовчать. Значить, їм таки добре.
Кор. То чому ж українці наймитують на своїй землі?
Сот. Це чорна брехня! Повторюєте, як папуга, різні дурниці.
Кор. Як?
Сот. А так! Насправді українці наймитують не тільки на своїй землі, а й по чужих землях – аж сім мільйонів. І дуже гарно наймитуюють – усі їх хвалять: багато працюють, мало їдять і завжди задоволені малою платнею.
Кор. Але ж це зле!
Сот. Ні, не зле. Не розумієтесь на високій політиці! Це таки дуже добре, бо так твориться по світі добра слава про наш нарід.
Кор. Тоді кому ж в Україні найгірше?
Сот. Як кому? Нашим олігархам.
Кор. Що?!.
Сот. А так! Бо вони, по-перше, найбільше нарікають, а по-друге – мають найбільше роботи. Спробували б ви, здохляк, від ранку до вечора мішки з грошима тягати. А їх ще треба сортувати, рахувати, в’язати в пачки!..
Кор. А кому найліпше?
Сот. Нашим політикам. Що б вони не обіцяли і скільки б не вкрали, а люди їм завжди вірять і завжди плещуть їм у долоні. Усі злодії світу їм заздрять!..
Кор. Отже в Україні все в ажурі, ніяких проблем?
Сот. Саме так. Не держава, а рай. Клянусь Майданом!
2. ЩО МАЮТЬ УКРАЇНЦІ?
Кореспондент: Пане сотнику, інтерв’ю з вами викликало величезне зацікавлення у читачів. Ви докладно і переконливо пояснили, кому в нас найліпше, а кому ще трохи зле. Але є частина читачів (переважно тубільців), які стверджують, що ви брешете, бо українці насправді нічого не мають.
Сотник Чорний: Брешуть! Мають вони, мають!
Кор. А що?
Сот. Все, чого хотіли і за що голосували на виборах.
Кор. Почекайте. Давайте за порядком…
Сот. Давайте.
Кор. Чи має Україна Президента?
Сот. Має.
Кор. А українці?
Сот. Мають. Бо серед усіх чужинців-олігархів, що нами правлять, він єдиний, хто є українець.
Кор. А чи мають українці свій уряд?
Сот. Так, і то мають.
Кор. Як так? Недавно нами керував бурят, а нині – чи то москаль, чи то білорус… А де ж українці?
Сот. Але ж ви йолоп у політиці! Та знайти в Україні українця на прем’єра – це й дурень зможе. А наш Президент – і дуже мудрий, і дуже патріотичний, і дуже сердобольний. Нащо „маленьким українцям” надриватися на такій тяжкій роботі? От Президент і змушує чужих бути слугами українців: хай „пашуть” зранку до темної ночі і без вихідних. А українець погріється біля мартена чи поцюкає шість годин обушком у шахті, та й то переважно лежачи, – і вільний собі птах!..
Кор. То виходить, що українці мають владу?
Сот. Так! Мають, хоч вони її й не вимагали, а просто хотіли поміняти одних злодіїв на інших. Недавно до Верховної Ради депутатів обирали. І всі вони обіцяли служити народові. А там серед різних Фельдманів і Сандлерів українських прізвищ таки більше: Червоненко, Порошенко, Симоненко і т. д. То чого ж ви ще хочете?
Кор. Пане сотнику, а чи мають українці банки?
Сот. Мають. Наприклад, моя жінка має їх більше сотні – усяку всячину на зиму в них закрутила.
Кор. Та не ті банки!..
Сот. А-а-а… ті – теж мають. Як недавно я заслаб, то мені баба Параска всю спину ними обліпила.
Кор. Та ні, ті банки, що в них гроші тримають.
Сот. А нащо українцям того – щоб їх обікрали?
Кор. А чи мають українці засоби масової інформації?
Сот. Так, мають. У кожній хаті – як не радіо, то телевізор. І в кожному клозеті газета висить.
Кор. Що, і армію, українці теж мають?
Сот. Так, мають. І вона зі всіх армій ракетами найточніше стріляє: кожна у щось та влучає… І найнадійніший у світі флот мають.
Кор. Найнадійніший?
Сот. Так, бо наш флот не можна потопити. Він стоїть біля берега, а там дуже мілко.
Кор. Пане сотнику, а чи мають українці права людини?
Сот. Мають.
Кор. Наприклад?
Сот. А хоч би те, що колись мали право гарувати тільки на комуністичну номенклатуру, а тепер мільйонами їдуть за кордон і наймитують на кого хочуть.
Кор. Пане сотнику, а чому українців дискримінують? Наприклад українська і російська мови…
Сот. То неправда. Українці як мали, так і мають мову, а москалі як мали, так і мають язик.
Кор. Ви вірите в усе те, що кажете?
Сот. Так! Клянусь Майданом!
3. БО МИ З ПРЕЗИДЕНТОМ – ГОСПОДАРІ СВОГО СЛОВА
Кореспондент: Пане сотнику, якась кара Божа з вашими інтерв’ю. Наш редактор приходить злий і без настрою, бо йому через вас проходу не дають.
Сотник Чорний: А що їм не так?
Кор. У першому Ви доводили, що українцям найліпше, а з другого якось так виходить, що вони взагалі нічого не мають. Наш редактор прислав мене до вас, бо люди хочуть дізнатися, котре твердження правдиве.
Сот. Поясніть тому бовдуру – своєму редакторові і розтлумачте своїм тупоголовим туземцям, що я обидва рази казав правду, бо я дуже правдомовний. Якби я так збрехав, то мене би знудило.
Кор. Ви доводили протилежне…
Сот. Так, але щоразу, то була правда, бо я в то вірив.
Кор. Так не можна!
Сот. Ага, то й ви – продались Януковичу?
Кор. До чого тут Янукович?
Сот. В його таборі найбільше звинувачували нашого Президента, що він по три рази на день змінює свою думку. Але ж він кожного разу думає, що то є правда.
Кор. А хто, на вашу думку, в Україні найчесніший?
Сот. Як хто? Наші олігархи!
Кор. Як!?
Сот. А так! Майже на кожного з них по кілька разів відкривали кримінальні справи, але наш найсправедливіший суд щоразу доводив, що вони – чесніші від херувимів, а наші найправдивіші ЗМІ – що ці ж олігархи набагато славніші від серафимів.
Кор. Добре. А хто ж найбідніший?
Сот. Серед людей чи серед начальства?
Кор. Ну… серед начальства.
Сот. Серед начальства – найбідніший наш Президент. Якщо порівняти його декларацію про доходи з деклараціями інших можновладців, то це такий злидень, що майже жебрак.
Кор. Пане сотнику! Чи хотіли б Ви стати кумом Президента?
Сот. А він що, знов одружується?
Кор. Пане сотнику, Ви вірите в нову владу?
Сот. Так вірю і щодня до неї молюся.
Кор. А як?
Сот. Святий Вітю, свята Юлю, святий Безсмертний – помилуй нас.
Кор. Тепер стало модно любити політиків. Ви любите Юлю Тимошенко?
Сот. Нє… Я люблю свою нову коханку, ну й, звичайно, час від часу свою жінку.
Кор. Бодай Вас!.. Я не те мав на увазі. А Мороза?
Сот. Мене цікавить тільки той мороз, що в холодильнику: не можу пити теплого пива.
Кор. А що нам робити, коли забракне газу, як Росія перекриє Україні кран?
Сот. Знайшли чим забивати собі голову!..
Кор. А все-таки: що тоді робити, щоб був газ?
Сот. Та дуже просто. Треба, щоб новий коаліційний (тьху, слово таке!) уряд зобов’язав кожного українця з’їсти по два кіло гороху. І самим вистачить, ще й продати буде що.
Кор. Пане сотнику, тепер усі думають про землю. А ви собі землю вже купили?
Сот. Я – ні. Купила жінка.
Кор. Зрозуміло, тепер багато хто так робить. І скільки, якщо не секрет?
Сот. Який там секрет! Я нікого не боюся, а тому можу відповідати чесно. Купила аж півтора відра, бо пересаджувала майже всі вазонки.
Кор. А кого б ви рекомендували на людину року?
Сот. Наталю Вітренко.
Кор. Овва! А чому?
Сот. Щоби хоч день побула людиною.
Кор. Пане сотнику, де ви більше хочете жити: в ЄС чи в ЄЕП?
Сот. Я би так сказав. Нинішню владу – до москалів, опозицію – до Європи. А народ без них вже якось сам дасть собі раду.
Кор. Мусимо закінчувати інтерв’ю. То що, врешті, сказати редакоторові про Вашу правдомовність?
Сот. Скажіть йому ще раз, що я, як і наш Президент, ніколи не брешу: ми що думаємо, те й говоримо, а що кажемо – у те й віримо.
Кор. Так, але часто говорите протилежне…
Сот. Ну й що? Як хочемо, так і говоримо. Бо ми оба – господарі свого слова. Клянусь Майданом!
Інтерв’ю брав тричі лупцьований за це редактором кореспондент Льолик Тичка
м. Тернопіль. 4 серпня 2006 р.