Бог, Україна, Свобода!
БОГ, УКРАЇНА, СВОБОДА!
Нам треба не відмежовувати оборону християнської віри і Церкви від національно-визвольних змагань, тільки зосередити головну увагу і головні зусилля довкола тих найважливіших тверджень, проти яких ворог спрямовує найсильніший наступ.
Степан Бандера
Існує багато різноманітних ідеологій і суспільно-політичних рухів, які намагаються нав’язати єдиноправильний погляд на розвиток суспільства, а також подають засоби, за допомогою яких нібито можна збудувати “земний рай”, базуючись на відвертих або прихованих бездуховно-матеріалістичних теоріях. Більшість світових ідеологій розвинуті однобічно, бо обмежуються тільки матеріально-соціальними питаннями або задовольняються благополуччям лише окремих суспільних груп (класів, кланів тощо). Є й такі, що базуються на утопічних ідеях створення нових інтернаціональних надсуспільств (всупереч Божим Законам), зовсім не беручи до уваги основне життєво важливе питання: відношення народу до свого Творця і, в свою чергу, Творця до народу. Це ж питання є головним, бо тільки при правильному його розумінні можна збудувати гармонійне суспільство, яке буде в нашій земній Батьківщині - Україні -процвітати, розвиватись духовно і матеріально, шукати Бога, славити Його і служити Йому, щоб потім щасливо перейти в Небе сне Царство, бо “Щасливий народ, якому Бог - Господь!” (Пс. 144(143), 15).
Українська нація - це духовне і кровне з’єднання всіх її синів і дочок, мертвих, живих і ненароджених. Тому Українську Державу ми повинні будувати не тільки для себе, а й для тих, хто ще ненароджений, щоб вони не скніли в духовному рабстві чужих сатанинських ідей, щоб не були приречені на злиденне існування в пошуках шматка хліба, щоб вони могли вільно прямувати до Господа, молячись у своїх храмах рідною мовою, а також, щоб могли просвічувати інші народи світлом святої Євангелії.
Всім відомо, що головною зовнішньою ознакою націй, яка різнить їх між собою, якраз є мова. Вона - душа народу, без якої цей народ втрачає свою самобутність і розчиняється між іншими, більш сильними народами.
Прикладом цьому є наша Південна і Східна Україна, де частина “рускоязичного насєлєнія” вороже ставиться до української мови і взагалі до всього українського.
Багатьох політичних “діячів” лякає слово “нація”. Їм приємніше чути слово “етнос” або, в крайньому випадку, - “народ”. Все, що завгодно, тільки не слово “нація”! Вороже ставлення до цього терміну може бути або в несвідомої людини, або в явного чи прихованого ворога українців. Отже, кожному українцеві слід чітко знати, що народ, який не бореться за своє гідне існування та розвиток, а здається на ласку поневолювача, перетворюється в етнографічну масу і згодом зникає з лиця землі. І навпаки, народ, котрий протестує проти недогідної для нього дійсності і прямує у майбутнє шляхом, осяяним Національною Ідеєю, стає найвищою суспільною цінністю - нацією. Кожна, навіть найменша нація, має право на самовизначення і на власну свободу. Це було закладено вже від самих початків людської цивілізації.
Часто можна почути твердження, що народи, нації, держави, мови і все те, що різнить людей, є анахронізмом. Людство розвивається, робить поступ вперед, а отже, відкидає все старе і непотрібне. В майбутньому нібито буде світова цивілізація без кордонів, без окремих держав, без національних ознак, з одною спільною мовою, одним світовим урядом… Здається, нічого поганого в цьому нема: будуть подолані всі непотрібні перепони між людьми, зникнуть етнічні конфлікти, але це - тільки на перший погляд. Якщо глибше вникнути, то можна побачити, що ця космополітична ідея цілком противна волі Господній. Космополіти-інтернаціоналісти ніяк не можуть зрозуміти, що тільки у відмінностях виявляється цілісність у всій повноті, бо кожна частинка доповнює одна одну чимось неповторним і своєрідним. Та й коли нема конкуренції, змагань, боротьби, то нема й поступу, розвитку і вдосконалення. Це один із законів розвитку живої природи, а всі закони у всесвіті встановлені Господом.
Кожна нація повинна існувати, вносячи в загальнолюдську скарбницю частину своїх надбань - в міру своїх можливостей, даних Господом. Звичайно ж, ми не повинні жити в цілковитий ізоляції один від одного, але в кожній дружбі є межі, які переступати не дозволено нікому. Навіть найближчий приятель не посміє в домі свого товариша встановлювати свої порядки, бо він розуміє, що в цьому домі він чужий, він просто гість і не більше. Тож запитаємо себе: чи ж Україна не є спільним домом для нас, українців? Домом, в якому ми повинні жити на свій лад і будувати своє життя за власним уподобанням, а не за порадами гостей, а тим більше за вказівками непроханих зайд, що нахабно заявляють про своє право господарювати на нашій землі нарівні з українцями-господарями.
Св. Апостол Павло в Посланні до Коринтян каже: “Ви куплені високою ціною! Не ставайте рабами людей” (І Кор. 7, 23). Давайте послухаємо Божого слова і запам’ятаємо раз і назавжди, що свобода для народу - це вільне життя в межах своєї етнічної території, незалежне ні політично, ні економічно, ні духовно від інших народів. Якщо народ втрачає хоча б одну з цих трьох свобод, то він починає повільно скочуватись до рабства, а значить - до занепаду, деградації і розчинення між іншими народами. Під такою загрозою в даний час є українська нація, що має лише частину політичної свободи, невелику частинку духовної і майже не має економічної свободи. Це жорстоке визнання, але це - наша дійсність.
Ми боремось за самостійну Українську Державу вже протягом багатьох віків. Але ця боротьба йде більш за зовнішню форму, ніж за духовний зміст. А чи правильно це?
Часто можна почути слова, що Господь допускає страждання на нашу українську землю, щоб ми стали міцнішими у вірі, витривалішими, терпимішими. А чи не заспокоюємо ми себе таким чином? Чи не шукаємо можливості уникнути призадуми над нашою історією? Історією зрад, відступництва, розбрату, слабодухості, гріхів і взагалі всього того негативного, що переслідує нашу націю віками. Навіщо жити ілюзіями, що у нас мало не святий народ, який постійно б’ють вороги з різних сторін? Чому не вистачає мужності подивитися правді в очі і призадуматись, що Господь може не тільки досвідчувати, але й карати? Карати за відступ від Божих Законів! А ми все шукаємо причини наших бід у всьому, що нас оточує, але тільки не в самих собі…
Загляньмо в Старий Завіт, де йдеться про благословення Боже за послух Йому і Божу кару за непослух. Ми чомусь забуваємо, що Господь є не тільки милосердним Отцем, але й справедливим Суддею, що “за добро нагороджує, а за зло карає”. І кара Його може бути суворою.
Як вийти нашій нації з усіх цих бід, які переслідують її віками? Відповідь одна - повне навернення до Господніх Законів. Мало визнавати Господа устами, бо “не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! - ввійде в Царство Небесне, лише той хто чинить волю Отця мого, що на небі” (Мт. 7, 21). Свою віру потрібно підтверджувати ділами. Ми визнаємо першу заповідь Божу: “Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене”, але скромно мовчимо, опустивши очі, на злісні випади сектантів проти Церкви, дозволяємо розвиватися у нас цим сектам, поганським релігіям, атеїзму, матеріалізму, лібералізму, космополітизму і в решті-решт комунізму, називаючи це свободою совісті. Яка ж це свобода?! Ми, українці-християни, маємо від Бога свою землю, на якій повинні жити за Його Законами. Чому дозволяємо глумитися ворогам над нашими святинями, зневажати наші звичаї, свята, неділю? Чому розділяємо такі поняття як “церква” і “держава”, наче в нашу Церкву входять інші люди ніж ті, що проживають у державі?
Боротьба за віру включає в себе і боротьбу за заповіді: “Не взивай намарне імені Господа Бога твого” та “Пам’ятай день святий святкувати”. Ми не повинні дозволяти зневажати ім’я Господнє. Ми повинні активно боротись за святкування неділі і церковних свят, а під час посту не дозволяти розваг. Ми не повинні підлаштовуватись під життя всіляких зайд. Ми вдома! Нехай вони живуть за нашими законами і не слід у таких випадках казати про якусь “толерантність” до інакомислячих або про компроміс з ними. Який компроміс може бути із сатаною та його слугами?! “Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської; не можете бути учасниками столу Господнього і столу бісівського” (І Кор. 10,21).
Ми визнаємо заповіді: “Не вбивай” і “Не чужолож”, а дозволяємо розповзатись по нашій землі всіляким огидним “гей-клубам”, проституції, наркоманії, сатанізму з його оргіями тощо. Ми - вбивці душ і тіл наших дітей в лонах матерів! Ми грішимо тим, що “дозволяємо гріх”, “не караємо за гріх”, “на гріх мовчимо”. То про яке ж Боже благословення можна говорити?! Тільки покута вже тут, на землі, може врятувати нас від вічного вогню. І не слід нарікати на важке становище в нашому суспільстві, навпаки, слід дякувати Господеві, що карає нас як своїх дітей. Тільки покутою, молитвою і боротьбою у всіх аспектах життя можемо забезпечити собі прощення у Господа і Його благословення.
Потрібно молитися, щоб зійшов Дух Святий і дав нам мудрість побачити наше ганебне становище, розуміння, яким шляхом іти далі, пораду всім, хто в сумнівах і ваганнях, мужність піднятися на боротьбу зі злом, знання Божих Законів і правд віри Христової, побожність дійсну, а не фальшиву, страх Божий за наші помилки та гріхи.
Поручник Летун Харківщина