Листопадовий прорив
ЛИСТОПАДОВИЙ ПРОРИВ
Завершилась так звана „помаранчева революція”. Чому так звана? Через те, що не проведено було жодних революційних змін (акції протесту, що відбувалися на вулицях столиці та інших міст України, в результаті „не ліквідували стару систему влади з її апаратом й не утвердили нової, відповідної прагненням, потребам та устремлінням нації” (В. Іванишин)). Фактично стався стихійний вибух обурення проти нахабної спроби Москви остаточно закріпачити Україну, проти цинічної зневаги „української” влади до права свого народу на власне самовизначення.
І все ж якісний прорив відбувся, тільки не в державотворенні, а в політичному житті України: уперше після 1991 року український народ став фактором дієвої політики, усвідомив себе народом, а не статистичною масою - завдяки потужному приросту державницької свідомості серед українців центральної та східної України, який постійно відзначав за останні роки і на якому наголошував Провідник ВО „Тризуб” ім. С. Бандери полковник Василь Іванишин.
Дивовижно, як протягом декількох днів акції миттєво українізувався Київ. Зі столиці України він ще не перетворився на українську столицю, але зробив для цього суттєвий крок. Укотре „Дух одвічної стихії, що зберіг нас від татарського потопу і поставив на грані двох світів творити нове життя” збудив українців до боротьби за свої права.
Не йтиметься тут про те, чому знову не виявилося в цей момент свідомих і рішучих керманичів, які б очолили процес і спрямували його в русло боротьби за національні права українців, - про це багато написано видатними ідеологами українського націоналізму Д. Донцовим, С. Бандерою та ін., а ситуації в історії повторюються - змінюються тільки прізвища „поводирів”.
Головне сьогодні те, що українці прокинулися. Ми твердо знаємо, що на грунті державницької свідомості неминуче зростає свідомість національна, тому й дивимось з оптимізмом у майбутнє української Нації, представники якої ще спроможуться на національну революцію або у вигляді всенародного повстання, або через демократичний механізм, „коли об’єднаний національною ідеєю народ шляхом виборів змінить відповідно до завдань національного державотворення законодавчо-представницьку гілку влади, яка, своєю чергою, опираючись на постійну підтримку озброєного національною ідеєю народу, докорінно змінить законодавчими актами саму суть держави і відповідно до цього реформує інші гілки влади” (В. Іванишин, „На розпутті велелюднім”).
Нагода для такої „оксамитової революції” з’явиться вже у 2006 році - під час виборів до Верховної Ради України. Для цього тим, хто ще вчора виходив на вулиці і майдани, вкрай необхідне усвідомлення: за що і як боротися, під якими прапорами і гаслами, кому і чому вірити. Тарас Шевченко писав у поемі „Неофіти”: „Молітесь Богові одному, молітесь Правді на землі, а більше на землі нікому не поклонітесь”. Отже, не потрібно шукати земних богів, які прийдуть і всіх ощасливлять, не шукати чужих закордонних правд: правда в українців триєдина, але одна – Бог, Україна, Свобода! І Правда ця може бути лише у своїй власній хаті („В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля” Т. Шевченко) – у своїй українській національній державі.
Сотник Яр