«Mein kampf» Петра Симоненка – ознаки політичної мімікрії
«MEIN KAMPF» ПЕТРА СИМОНЕНКА –
ОЗНАКИ ПОЛІТИЧНОЇ МІМІКРІЇ
Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя. А то залізете на небо: «І ми не ми, і я не я, І все те бачив, і все знаю, нема ні пекла, ані раю, немає й Бога, тілько я! Та куций німець узловатий…
Т. Шевченко
Уже протягом декількох років все більше політиків в Україні починають звертати свої погляди до питання української національної ідеї. Навіть ті, хто ще вчора скаженів від однієї згадки про те, що українці мають свою власну, а не вигадану і нав’язану пізніше „старшим братом” ідею, сьогодні намагаються пристосуватися до нової політичної дійсності.
Офіційний часопис Верховної Ради «Голос України» у числі від 05.02.2005 р. розмістив на своїх шпальтах статтю «Національна ідея України: Власність, Праця, Державність, Справедливість» за підписами лідера КПУ Петра Симоненка та доктора юридичних наук Василя Сіренка.
Читаючи цю писанину, мимоволі пригадуєш походеньки бравого вояка Швейка, якому діагноз призовної комісії аж ніяк не завадив у його військовій кар’єрі. Утім, не про те мова. Пам’ятаєте, чим займався Йозеф Швейк у цивільному житті? Він гендлював псами, видаючи безрідних приблуд за породистих, майстерно підробляв родоводи, підстригав, підфарбовував тварин для схожості, а головне, умів так „охмурити” покупця, що той дійсно починав вірити всупереч тому, що бачили власні очі. Що ж сприяло Швейкові у його ремеслі? Природжена власна шахраюватість і попит на породистих собак, а попит, як відомо, народжує пропозицію…
То чого ж так заметушилися різної масті політичні гендлярі й почали поспіхом підфарбовувати, підстригати й латати свої давно вже прогнилі та дрантиві доктрини й ідеології, видаючи їх за національні пріоритети? Очевидно, для того, щоб хоч таким чином затриматись у політичному житті країни. Справа в тому, що останніми роками політичні уподобання пересічного українця (виборця) значно змістилися в бік національного, неозброєним оком помітне зростання державницької та національної свідомості, особливо в тих регіонах, які ще вчора вважалися електоральними вотчинами „червоних”. Події листопада-грудня 2004 року на Майдані Незалежності в Києві, на площах багатьох інших міст і містечок України - ще одне свідчення тому. Отже з’явився попит, виникла одразу ж пропозиція і від комуністів. Як бізнесмени від політики, вони не гірше за інших відчувають кон’юнктуру.
То що ж за ідею (під виглядом національної) намагаються „всучити” українцям автори статті? Може, головний комуніст України перейшов на позиції націонал-комунізму? І тепер на перше місце ставитиме національне, а вже потім комуністичне? Таке враження може скластися після прочитання перших двох-трьох абзаців. Але де там! Заглиблюючись у текст, переконуєшся, що з-під осяйних шатів „піклування про національні інтереси” визирає все та ж імперська ідея Кремля – братський союз „православно-слов’янських народів”, де українську сторону представлятиме „трудовий народ України” (нова національність така, чи що?).
Національна ідея – це ідея всієї нації, а не окремих її соціальних груп, а тим більше - окремих осіб. Соціальна проблематика може бути складовою національної ідеї, але жодним чином - не її замінником. Ви можете собі уявити гайдамацькі загони Гонти й Залізняка, які проливають ріки своєї й чужої крові, не в ім’я національного визволення, а для „нарощування і зміцнення економічного потенціалу, проти розкрадання загальнонародної власності і продажу землі, підтримки і стимулювання вітчизняного товаровиробника, за захист внутрішнього споживчого ринку від низькосортної західної продукції, за розширення виробництва і створення нових робочих місць..?” На переконання авторів статті, саме за це „боролися українці завжди, протягом століть”, саме це „було сокровенною мрією й надією, високою і заповітною метою”. Комуністи вважають, що найзаповітнішою мрією кожного українця є вчасно і щільно наповнений шлунок. Цікаве ж у них бачення високої мети! Мабуть, по собі судять. І яке ганебне приниження української нації, усі прагнення якої зводяться до здобуття „високого рівня і високої якості життя кожної людини” та й годі. Виходить, що ні духовних, ні культурних, ні національних запитів в українців ніколи не було й немає. Рівень існування тваринного світу…
До речі, про „узловатого німця” з епіграфа. У своєму трактаті „таваріщі комуністи” договорилися до того, що національну ідею українцям розробив, виявляється, мало не сам Карл Маркс власною персоною. А марксизм є „найважливішою складовою національної ідеї України”. Треба уточнювати діагноз?
„Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя” (виділення наше - Яр), - дорікав Кобзар таким-от симоненкам, які несуть українцям облуду з чужого поля – чужі й ворожі ідеї. Бо, як ніхто інший, Тарас Шевченко глибоко розумів природу національних прагнень і геніально сформулював суть української національної ідеї: „В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”. „Своя хата” - як передумова здобуття всього іншого, соціального в тому числі - це українська національна держава, яка б запевнила українській нації гарантований розвиток, усім громадянам України – всебічну свободу, справедливість, добробут. Що ж пропонують комуністи? Віддати частину хати в оренду сусідам (Єдиний Економічний Простір), а ще - обіцяють навчити народ розпізнавати „класових ворогів” (знайомо?) та, за прикладом більшовиків зразка 1917 р., здійснити державний переворот – „соціалістичну революцію”. У цьому вони вбачають „сенс діяльності Комуністичної партії та її парламентської фракції”. От така національна ідея України по-комуністичному. Черговий експеримент? А чи не досить з українців комуністичних та будь-яких інших (ліберальних, соціал-демократичних, соціалістичних, нацистських тощо) експериментів?
Вихід один – втілення української національної ідеї, сформульованої Шевченком – здобуття, розбудова і зміцнення своєї «хати», своєї української національної держави із всеохопною системою українського національного народовладдя.
Сотник Яр