За Шевченкову Україну!
Шановна громадо!
Друзі та подруги!
Значення творчості та й життя Тараса Шевченко для української нації переоцінити неможливо. Він став, прапором, символом, духовним пророком нації у боротьбі за її незалежність та втілення національного ідеалу.
Він своєю вірою в Бога, любов’ю до України та чином запалив мільйони українців на боротьбу за УССД.
Шевченко, у природний для себе, як поета спосіб, і в найдоступніший для цілого народу художній формі сформулював, розвинув і обґрунтував національну ідею українського народу: законність і необхідність, можливість і реальність національної державності і незалежності, Стрижнем його творчості, від першої до останньої сторінки “Кобзаря”, є ІДЕЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ України, яка будується на твердому фундаменті: “В своїй хаті соя правда, і сила, і воля” і цементується ідеологією українського націоналізму, яка завжди була, є і буде захистом і розвитком української нації і України в цілому. Як підтвердження цього є слова Провідника “Тризуба” їм. Степана Бандери полковника Василя Іванишина: ““В українців можна відібрати все, але допоки вони пам’ятають Святе Письмо і “Кобзар” - українська нація незнищенна, бо незнищенний наш націоналізм, в основі якого ці дві святі книги”'.
Ідея незалежної України, волі, героїки, традицій та методи здобуття незалежності - становить основу в творчості Шевченка.
Тарас Шевченко перший навчив нас, що українська нація - це ніщо інше, як морально-історична спільнота “і мертвих, і живих, і ненароджених земляків” його в Україні та поза її межами. Цим словом Шевченко визначив духовно-історичний зв’язок кожного українця з культурою і державністю свого народу, визначив відповідальність кожної української людини за теперішню і майбутню долю всієї української спільноти.
Шевченко першим своїм сучасникам і всім наступним поколінням українців унаочнив потребу відновлення рідної державності, як єдиного гаранта, вільного, всебічного розвитку нашого народу на рівні з іншими.
Воля у Шевченка основа людського життя. бо де немає святої волі - не буде добра ніколи. Проте ідеал волі має у Шевченка конкретно означений замість - “В своїй хаті своя правда, і сила, і воля”. Тобто Шевченко не лише обстоює право нації на самостійне державне життя, а й вміщує в цю державну форму національний зміст - “свою правду”.
Чомусь ті, хто прикривається Шевченком, закликають до сліпого копіювання державного життя у наших західних та східних сусідів. Шевченко відстоює принцип орієнтації на власні сили і застерігає тих, що “несли з чужого поля і в Україну принесли Великих слів велику силу та більш нічого”. Відстоюючи права української нації на власну державу, Шевченко підтримував і інші народи в їх прагненні до здобуття незалежності. В поемі “Кавказ” говорить: “Борітеся - поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила і воля святая!”
Українська держава за Шевченком повинна опиратися на героїчні національні традиції та християнські ідеали. Традиційність - риса притаманні Тарасу Шевченку. Історичні традиції в поглядах великого Кобзаря - це могутня зброя боротьби за збереження нації. Тому Тарас Шевченко глибоко переживав і обмірковував найтрагічніші події з історії України.
Метод визволення України, в розумінні Шевченка це не вихитрювання чи випрошування свободи, не тиха мурашина робота, а національно-визвольна революція - “треба миром, громадою обух сталить, та добре вигострить сокиру, та заходиться вже будить”.
Тому вся творчість Шевченка є наскрізь і глибоко революційною. Шевченко чітко визначає мету, пріоритети, рушійні сили та якості проводу. Діапазон можливих форм і методів боротьби за свободу, бачиться йому, до речі, гранично широким: від легальних до нелегальних, від культурно-просвітницьких до за термінологією сучасних демократів, ультрарадикальних залежно від умов та обставин.
Згадаймо, що наприклад, його “Буквар” і “Я нездужаю півроку…”’ із закликом “громадою обух сталить” писалися практично водночас.
Нація мусить бути готова до різних способів боротьби за свободу і вільна у виборі…
Згадати б ще один урок Шевченка наступним поколінням. Він почав з ідейного озброєння народу - із пробудження національної свідомості і гідності: спочатку дав народові національну ідею, а вже потім вклав йому до рук повстанську сокиру, бо знав: озброєний сокирою, шаблею чи гвинтівкою, але не озброєний ідеєю національної свободи, народ дуже легко може стати жертвою політичної Демагогії і бути перенаціленим із чужинецьких тронів на сусідову комору.
Га небезпечним залишається сьогодні і інше. Спотворення постаті Шевченка, затирання його революційних та національно-державницький ідей. Так звані “поводирі”” національно-демократичних сил не просто не використали Шевченкової методології боротьби, але перетворили його лише на співця єднання, брателюбія, роблячи з нього інтернаціоналіста, демократа, ліберала, соціального захисника, побудували по всіх містах постаментів в образі старого діда.
Такий підхід до Шевченка треба категорично відкинути та поборювати його сповідників. Тарас Шевченко був. є і залишається духовним Провідником українського народу, борцем-революціонером. творцем ідеології українського націоналізму. Він є найвидатнішим ідеологом української національної та соціально-визвольної боротьби, духовним Батьком українського націоналістичного руху, сумлінням і гордістю України.
Шевченків націоналізм, тобто націоналізм українського народу, випливає з любові, а тому він в основі своїй людяний і добрий: до своїх і чужих - до всіх хто визнає за українцями право на вільне і державне життя. Величезною заслугою Шевченка є те. що його спадщина стала практичною вказівкою, програмою і методологією національно-визвольної боротьби у здобутті Української Самостійної Соборної Держави, де українська нація була б господарем своєї долі на своїй землі.
Українська національна революція творилася і буде творитися під духовним проводом Шевченка. Нація вірить, що в цій боротьбі Шевченко буде її живим Провідником.
В Україні ще й досі поміж народом ходить легенда про так звані “Шевченкові ножі”. Зміст цієї легенди такий: “Кажуть. Тарас помер, а він насправді живий і поміж людей ходить, лише переодягнувся, помолодів, поріс чуприною і скликає собі козаків на підмогу. А в Канові над Дніпром - там не чоловік, а ножі поховані, та не прості - свячені!..
Їх ніхто крім Тараса не дістане, вини нікому не даються. Кажуть, що ще царські жандарми рили ту могилу, та все дарма, бо як докопаються до ножів, та вони знову в землю ввійдуть, - так і не дістали їх з тієї могили.
Настане колись такий день, коли Тарас з козаками, помолиться на своїй могилі, відправлять там Службу Божу, а тоді розступиться земля і ножі самі вийдуть з могили. От годі з тими свяченими ножами хлопці погуляють.
Настане темна ніч, затремтить земля і зайде сонце, угамуються пекучі вітри і буде тихо-тихо. В один день зацвітуть всі сади в Україні. Тоді Тарас по-справжньому спочине”.
Шановна громадо! Для нас. націоналістів, українців Тарас Шевченко це не лише минуле. але й майбутнє. Замало говорити, хто Він такий, і що він зробив, або висмикувати фрази з його творчості, прикриватись і спекулювати Шевченком.
Нам всім потрібно, а особливо лідерам з національно-державницького табору, звернутись до фундаментальної для української нації праці “Кобзар” та стати на її ідейну платформу - ідеологію українського націоналізму, продовжити справу за яку Шевченко боровся та віддав своє життя.
І не для пас українців є святим обов’язком. як перед Тарасом, гак і перед Україною. Від цього обв’язку нас може звільнити тільки доведена до кінця справа або смерть:
“Здобудеш Українську Державу, або згинеш у в боротьбі за Неї”.
Ми хочемо перемогти, ми можемо перемогти, і ми переможемо!
І хай допоможе нам Бог!
Полковник Євген Філь