На календарі - Свято Матері

Мати. Мама. Матуся. Скільки спогадів і тепла таїть це магічне слово. Воно нагадує нам про найближчу, найдобрішу, найкрасивішу і наймилішу людину у світі - маму. Її очі супроводжують дітей у далеких життєвих мандрах, материнська ласка гріє нас все життя аж до старості.

Її створив Бог на цій грішній землі для краси і щастя, щоб вона дарувала життя і була продовжувачем роду людського.

У травні, коли прокинеться від сну природа, коли задзвенить у блакиті пташиний спів, коли травою і квітами замаїться земля, теплий весняний вітер принесе до нас Свято Матері. Увесь цивілізований світ святкує його кожної другої неділі травня.

У 1929 році Союз українок Галичини звернувся до громади з пропозицією зробити й у нас цей день святом. Думка жіноцтва знайшла щиру підтримку всіх культурно-просвітніх товариств. Отже. 1929 рік був першим роком Свята Української Матері в Галичині. Свято має потрійний характер: родинний, громадський і християнський.

У родинному колі діти готували для мами подарунки, приємні дійства і - найголовніше - намагалися бути прикладом чемності і послуху. Дорослі члени сім’ї виконували за маму всю роботу, старалися, щоб мама хоча б один день в році відпочила.

Громадське свято виливалося на вулиці після обіду, будинки посміхалися маєвом прапорів. У національному одязі, із квітами і прапорцями в руках, під звуки музики тисячі дітей йшли до площі міста чи вигону, де відбувались святкові дійства, на яких вшановували жінку-матір.

На початку XX століття церковна громада називала травень місяцем Матері Божої. Дорослі і діти несли до каплиці, церков, образів і фігур квіти, співали пісень, славили ту земну жінку, що привела на світ сина Божого. А в другу неділю травня відбувались церковні богослужіння за здоров’я матерів. З нетерпінням чекали цього свята діти, вони вчили молитви пісні, присвячені Богоматері.

Після загарбанням нашої батьківщини Москвою свято було ліквідовано. За радянських часів, на противагу Дня матері було насаджено міжнародний жіночий день - 8 березня, яке було прийнято на міжнародній конференції соціалісток у 1910р. в Копенгагені, за пропозицією Клари Цеткін, Рози Люксембург та Надії Крупської (Фішберг), що співпадає з єврейським святом Пурім. В цей день згідно наказу цариці Гетер всі жиди повинні веселитися і робити подарунки один одному, а жінки «задовольняти» хіть чоловіків. Отже, свято Пурім нічого спільного з історією та традицією України немає.

Але комуністичний режим, штучно створивши Міжнародний жіночний день, тим самим позбавив його будь-яких ознак материнства в національно-духовному трактуванні. Цим самим вони проголошували рівні права чоловіка і жінки, а радянська влада забезпечила цю рівність тим, що дала жінці в руки лопату, відбійний молоток, посадила на трактори - зробивши з неї тяглову робочу силу, відібравши від матері традиційну функцію - берегині сімейного затишку, жіночність, материнське щастя, одним словом - забрали те, що було даровано їй Богом.

Огляньмося в трагізм долі жінки в нашій історії. Починаючи від плачу Ярославни на валу, тугою за рідною землею королеви Анни, гордої і нескореної полонянки Насті-Роксолани, що протягом 40 років зупиняла орди турків від нападу на землю українську і, завершуючи випробуваннями, що впали на неї у XX ст. (голодомори, війни, репресії, тощо). Українська мати подарувала світові таких велетнів як Г.Сковорода, Т.Шевченко, Л.Українка, І.Франки. С.Бандера, В.Стус та багато-багато інших. І в найважчий період звитяжної боротьби ОУН-УПА, який визнаний історіографією світу, українська матір зазнала найбільших страждань. Перед очима зринають картини, коли зігнані окупантами для опізнання матері проходять повз ряди своїх синів і дочок, закривавлених і змордованих. І проходить українська мати з немовлям на руках повз свою мертвого сина, зціпивши зуби з пекельною мукою на серці, але без сльози на обличчі, таким чином рятуючи свою кровинку. А інша, стоїть біля згорілої хати і благословляє найдорожче - сина на боротьбу за Україну.

І останній, найтрагічніший образ української матері - чорнобильський, коли вона в розпачі схиляється над своєю невиліковно хворою дитиною, заплакана і невиспана, як лебідка прикриває крильми, знаючи, що допомогти нічим не може.

То ж схаменись владо! Замовкніть політикани! На календарі - Свято матері. Піднесіть її до небес і пам’ятник возведіть їй такий, щоби вкляк на коліна перед нею увесь світ, возвеличуйте її у свята і в будні, в поезії і в прозі, в піснях і картинах. Нехай вона буде щасливою, бо без неї нема життя на землі.

З відродженням України, ми відновлюємо свої традиційні національні свята, одне з них День Матері яке повернувшись до нас нині, мусить стати відліком кращих справ родини і суспільності у ставленні до жінки-Матері. Не лише за їх безмежну любов і посвяту для своїх дітей, але й тому, що вони є матерями народу, від них залежить його майбутнє. Мати і родить, і творить рід людський. Ніхто і ніщо не може замінити її. Вона вдихає життя у свою кровинку. Колисковою піснею вливає в" душу немовляти любов до свого рідного, разом з молоком наповнює його почуттям національної гордості й гідності, вчить зберігати святині і скарби, рідну віру, мову, пісню, звичаї та боронити свій край.

Матері на своїх плечах (у прямому розумінні цього слова) винесли все: голод, холод, приниження, тяжку нелюдську працю, вигнання з рідних осель, поневіряння по мерзлотах чужих земель. Вони вистояли, передали нам віру у силу своєї нації, любов до Бога й України, вони зберегли те євшан-зілля, що повернуло пам’ять нашому народові, що в часи відродження державності допомогло йому голосно заявити: Ми - українці! Земля наша - Україна!

Дорогі милі, змучені жінки! Відновимо Свято Матері. Самі для себе. Для наших родин. Подумаймо, може й ми винні, що опинились у такій безвиході?

Нехай весняне свято нас зігріє, об’єднає і згуртує! Щастя, здоров’я, добробуту та любові всім Вам - дорогі Матері.

Полковник Євген Філь