На чий млин?..

НА ЧИЙ МЛИН?..

У 1950 році в мюнхенському тижневику „Український Самостійник” вийшла друком стаття Степана Бандери „Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс”. Стаття звернена насамперед проти ворожих намагань противників українського націоналізму підірвати чи звести на манівці український визвольний рух. У той час деякі українські соціалісти й члени УРДП – Української Революційно-Демократичної Партії - намагалися поширити концепцію націонал-комунізму й висунути, як прапорне, гасло „За демократичний лад в Україні”, а не гасло „За самостійну національну державу українського народу”.

Від часу написання статті минуло більш як півстоліття, але, на жаль, викладені в ній застереження не осмислені й не взяті на озброєння й по сьогодні - ні більшістю українців, ні тими, хто декларує себе націоналістами, а то й провідниками нації.

„Ставимо собі за завдання докладніше висвітлити деякі намагання з боку відкритих і притаєних противників українського націоналізму звести визвольний рух з його властивого шляху, підсунути йому неправильні і шкідливі позиції…” – мовиться у статті. - Провідна і для всіх того роду намагань спільна лінія полягає в тому, щоб сучасну визвольну боротьбу звести з її націоналістичного шляху, шляху повноцінної Української Національної Революції – на шлях тільки протирежимного спротиву-резистансу…”

Послуговуючись практичними порадами Провідника революційної ОУН, і ми спробуємо висвітлити деякі аспекти діяльності уболівальників за долю України та її народу.

Сьогоднішня „опозиція”, а серед ініціаторів її створення були й „націоналістичні” сили, з самого початку своєї діяльності зайняла саме таку, а не інакшу позицію: боротьба з існуючим режимом - „За демократичну Україну – без Кучми!” (Що їм Бандера? Самі не дурні…)

І результати такої безідейної настанови не забарилися. Опозиція виявилася задіяною, свідомо чи ні, але як повноцінний гравець у грі в піддавки між Україною і по-імперському налаштованою Москвою.

У той час, коли на горизонті міждержавних взаємин з Російською Федерацією тільки-но з’явилася мара Єдиного Економічного Простору, десятки тисяч українців (зокрема у Львові) були готові стати на захист суверенітету України. Але антиукраїнська система знає, як відвертати увагу від головного, зосереджуючи її на другорядному. Тут таки у Львові, де, за традицією, могло розгорітися вогнище протидії новітній московській кабалі, - розгортається заздалегідь спланований гучний конфлікт навколо Медведчука (молодшого). Опозиція, вірна своєму зобов’язанню боротися з владою, бере у цьому провокаційному дійстві найактивнішу участь. А між тим, за лаштунками, привид ЄЕП починає набирати реальних тілесних форм.

У влади відкривається друге дихання. Генеральна репетиція проведена успішно. Українці не протестують проти „Нового союзного договору” - можна виносити питання ратифікації угоди про ЄЕП на розгляд Верховної Ради.

Настає критичний для держави момент: або всенаціональна боротьба за суверенітет України, або повна втрата самостійності (спочатку економічної, потім і політичної). І за що повела боротьбу „опозиція” у цьому випадку? За Україну чи за крісло мукачівського мера? Так, ніби саме в Мукачеві вирішувалося – бути чи не бути українській державі. І знову ж таки, уже на тлі мукачівських подій, здача самостійності залишається на задвірках суспільної уваги. Та сама п’єса, ті самі режисери й актори, ті самі оплески прихильників „героїчної опозиції”… А Москва отримує те, чого хотіла, – диктат своєї економіки над економікою України.

А якій події, здогадайтесь, не вистачило місця у ЗМІ, коли вони широко висвітлювали безпрецедентний випадок наруги над сумськими студентами?

Звісно ж, ведучи безкомпромісну боротьбу з беззаконням, неможливо обійти стороною той цинізм, з яким влада потоптала права студентів. Втім, те, що та ж влада у той же час підписала указ про виведення Військово-Морського Флоту України із Севастополя в інше місце дислокації (де навіть немає відповідної інфраструктури), натомість, всупереч положенню Ст. 17 Конституції України у Севастополі залишилася військово-морська база ВМФ РФ, – нашу опозицію не хвилює анітрохи. Проти цього порушення Основного Закону не виступає ніхто.

А за студентів - так… усім тілом – то ж майбутнє України! Але чи буде у тих молодих людей українське майбутнє з такими борцями за їх права? Чи усвідомлюють ті борці, що найперше право українця – це право жити у своїй власній національній державі, а потім уже все решта?

То ж стає цікаво, які ще „доленосні” для України проблеми, спровоковані владою, вирішуватиме „опозиція” - коли парламент ратифікуватиме „двомовність” чи входження до спільної рубльової зони?

Як бачимо, безідейну боротьбу з режимом той же режим обертає на свою користь. Безідейна боротьба за владу ні на крок не наближає українців до їх віковічної мрії: своєї Хати, у якій „своя й Правда, і Сила, і Воля ” – до української національної держави.

Сотник „Яр”