Російський прапор над Харковом...

РОСІЙСЬКИЙ ПРАПОР НАД ХАРКОВОМ ПІД ЗАХИСТОМ “УКРАЇНСЬКОЇ” ВЛАДИ (БУКАШКІН-ШУМІЛКІНУ ЯК “АЛЄКС-ЮСТАСУ”)

Минулого року я вступив до аспірантури, маю дуже мало вільного часу, і звичайно залишаю інститут не раніше 17-18 години; тому їду додому, не заїжджаючи до центру міста і майже не знаю, що там відбувається. (Я одночасно навчаюсь в аспірантурі та за сумісництвом працюю на посаді молодшого наукового співробітника в Радіоастрономічному інституті НАН України, що розташовано на півночі Харкова - в селищі Жуковського). Проте з 3-го серпня я йду у відпустку, і вже майже завершив підготовку документації на виготовлення необхідних елементів моєї установки, тому отримав трохи часу, щоб частіше відвідувати центр Харкова.

29 липня о приблизно о 13.15. я вийшов з автобусу № 278 на зупинці поруч з метро „Історичний музей” і мав намір зайти до деяких магазинів, щоб придбати необхідні речі і спуститись Бурсацьким узвозом до маршрутного таксі № 623, що їде до мого дому. Раптом мою увагу привернула дивна картина: на зеленому газоні навколо старого радянського пам’ятника стирчить металевий дрючок з прикріпленим шматком напівпрозорої матерії трьох кольорів – червоного, синього та сірого (символіка російських частин Вермахту – РОА ген. Власова та ін.). Коло нього тупцялась особа чоловічої статі в пожмаканому одязі, за виглядом схожа на типового волоцюгу („бомжа”). Не довго роздумуючи, щоб припинити це неподобство, я підійшов до цього місця, прибрав сміття, причому дрючок зігнув вчетверо, а шмат матерії впав мені під ноги. Особа злякано заволала й кудись побігла. Спочатку я вирішив, що інцидент вичерпано, й зібрався викинути зігнутий дрючок до призначеного місця. Але не побачив поблизу такого, а потім, озирнувшись, помітив, що неподалік автобусної зупинки стоїть авто, поруч з яким знаходиться кілька співробітників міліції. Я підійшов до них, назвав себе, й попросив пояснити мені, що тут відбувається.

На мій подив, згадана особа дивного вигляду вже була поруч з міліціонерами; одразу ж підбіг молодий хлопчина (на вигляд близько 20-25 років) і почав викрикувати: „я всьо відєл!”, „я свідєтєль!”, „ето хуліганство!” і т. ін. Загалом було схоже, що ці двоє намагались вивести мене з себе , вигукуючи якісь дивні твердження і стверджуючи, що я чи то „под воздєйствієм прєпаратов”, чи ще якісь нісенітниці. Проте найбільш дивним було те, що співробітники міліції поводили себе таким чином, нібито ці двоє – їхні друзі, чи принаймні добрі знайомі: їх одразу почали називати „потєрпєвшимі”, а на мене одягли наручники й… дещо розгубились(принаймні так це виглядало), коли я сказав, що я теж дуже хочу розібратись, що й до чого. Врешті-решт вони пояснили мені, що керуються в своїх діях формальним підходом, а саме: ті двоє мають „разрєшеніє” на проведення акції, я ж брутально заважаю їм в реалізації свого права, отже – вчинив правопорушення. Почувши слово „разрєшеніє”, я вирішив отримати МАКСИМУМ інформації з цього приводу.

Деякий час мене возили по місту – спочатку до центрального відділу міліції при Дзержинському райвідділі, потім – до районної прокуратури. Наскільки я зрозумів, саме там, порадившись в кабінеті № 4 на 2-му поверсі близько 20-ти хвилин, і було прийняте остаточне рішення з цього інциденту. Мене до цього кабінету не запрошували; на ньому закріплено табличку „Заступник прокурора Дзержинського району Ковальов Володимир Ігорович”. Співробітники міліції не назвали своїх імен та посад, втім я не дуже наполягав на цьому і не дуже переймався їх проблемами зі знанням української мови (частину документів вони оформляли українською, частину російською, слідуючи якійсь своїй логіці, мене навіть просили допомогти в перекладі деяких слів…) Мені було інкриміновано дії, що визначаються ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення як „дрібне хуліганство” та попереджено, що „потєрпєвшіє” можуть не заспокоїтись і подати позов до суду в цій справі. Мені поставили вимогу до 14.00 понеділка, 1-го серпня подати квитанцію про сплату 51 грн. штрафу до центрального відділу міліції при Дзержинському райвідділі.

Найбільше мене зацікавила можливість дослідити цей самий дозвіл („разрєшеніє”). Нарешті мені вдалось умовити співробітників міліції дати мені переписати цей шедевр нахабства в стилі Остапа Бендера. Виявилось, що в якості ксероксу „разрєшенія” до справи підшито папірець такого змісту:

Харьковская городская общественная организация “Русский блок – Русская община” 61118, Харьков, ул. Познанская, 3а, кв. 22.

городскому голове Шумилкину В.

Сообщаем Вам, что Харьковская городская общественная организация “Русский блок – Русская община”, Союз православных граждан, ….[слідує перелік подібних шовіністичних організацій] с 14.01.2005 по 31.12.2005 каждую пятницу с 12.00 до16.00 будут проводить агитпосты.

Цель: привлечение новых сторонников в ряды наших организаций, пропагандирование наших уставных целей и задач, в соответствии с нашими уставными нормами и действующим законодательством.

Место: площадь Конституции, между ст. Метро „Советская” и „Исторический музей”, у памятника.

Количество участников: до 10 человек.

Председатель Букашкин С.Б.

На даному папірці є кругла печатка „Харківської міської громади „Русского блока” та рукописна помітка „Отримано 04.01.2005”…

Отже, документ, який „букашкіни” називають „разрєшенієм”, насправді виявився ксероксом листа до міського голови, в якому Букашкін „сообщаєт” (?!), що 51 раз на рік його однодумці на 4 години окупують чималий шмат землі в самому серці Харкова, встановлюють там прапор іноземної держави та займаються „привлечением новых сторонников” до лав шовіністичних організацій. Ідеологія даних антидержавних шовіністичних структур відверто пропагується, зокрема, на сайті http://www.russian.kiev.ua/ ; стисло її сконцентровано в твердженні: “Украина – тоже Россия”. Дані структури були активними учасниками „Блоку Віктора Януковіча” на президентських виборах, та відзначились організацією та активною участю в протиправних діях , зокрема масштабних фальсифікаціях на виборах.

Загалом виникає як мінімум 2 важливих питання:

1. Якщо насправді дозвіл на проведення „агітпостов” не існує, а існує лише лист на ім’я міського голови, то чи мають насправді Букашкін та його однодумці-антидержавники право на 204 години окупувати історичне серце міста під свою сумнівну діяльність? Де межа цього нахабства, і чому правоохоронці охороняють антидержавників, які в „явочному порядку” окупують нашу землю, встановлюють іноземний прапор на зеленому газоні (що не Букашкін доглядає, і не для того, щоб його топтали ці особи, призначено). Тобто явне правопорушення – антидержавна акція та псування зелених насаджень в центрі міста без будь-яких підстав охороняється міліцією, а спроба йому протистояти оголошується… хуліганством.

2. Якщо ж дозвіл справді існує, то це є не меншим знущанням над українцями, що проживають в Харкові. Адже територія, яку паплюжать вказані особи під час своїх дійств – це не просто ділянка землі. Це те святе місце, звідкіля власне почався ріст Харківської фортеці. Я можу заплющити очі на дідів з червоними прапорами, що збираються коло горілчаної крамниці на Олексіївці (тим більше що там їх час від часу лупцюють місцеві мешканці). Але ж всьому є якась межа. Адже за якихось 50 метрів від окупованого Букашкіним місця в минулому сторіччі було знищено його сородичами Свято-Миколаївський собор. Раніше ця площа мала назву Миколаївської. І тепер духовні нащадки цих „старших братьєв” „сообщают” нам, що займають цю землю під свій шабаш на 200 годин. Куди далі відступати?! Чекати, коли ВСІ наші святині займуть, і не на 51 день по 4 годин, а на 365,25 по 24?!

Якщо цього вимагає „закон”, то це поганий закон, і його треба не виконувати, а змінювати. Якщо це лише прояв нахабства букашкіних, то йому слід дієво протистояти.

Не матиму нічого проти Букашкіна та його сородичів, якщо вони зрозуміють свою помилку, і будуть встановлювати свою прапорці в більш придатних місцях – на своїх унітазах чи горілчаних „закромах”. Але не уявляю, щоб, наприклад, мер Москви віддав Красную площадь на 200 годин Шамілю Басаєву (та навіть Руслану Хазбулатову) під „привлечение новых сторонников” до „Чеченського блоку”. Сумніваюсь, що й в „демократичній” Америці мер Нью-Йорку віддасть навіть на 20 годин площу поблизу руїн колишнього Всесвітнього торгового центру „Афганському (мусульманському?) блоку” для агітпостів. Тож не варто й нам слідувати прислів’ю „йому плюнь межи очі, а він каже: дощ іде”.

Надпоручник Птах (Сергій Грицаєнко) м. Харків