Відкритий лист Президенту...
Відкритий лист Президенту України Вікторові Ющенку
Шановний Вікторе Андрійовичу!
Будучи одним із організаторів поїздок людей на схід на Вашу підтримку, а також учасником “помаранчевої революції”, я уважно слухав Ваші виступи на Майдані, де Ви говорили про “відродження нації” та “національну гордість”, про те, що “нація стала з колін”, що “настав час визнати вояків ОУН-УПА”, що “ми вже стали іншими”, що нарешті “нова влада буде ставити національні інтереси вище особистих”, що “тут, на Майдані, зароджується нова українська держава”. Ці Ваші слова вселяли українцям надію на кращий завтрашній день.
І ось це тодішнє обнадійливе “завтра” стало нашим “сьогодні”, Ви перемогли і створили нову владу. Уже минуло півроку – одна десята Вашої каденції. За цей час нова влада стала просто владою, передвиборні надії та обіцянки уступили місце конкретним планам і діям очолюваної Вами влади.
І якраз саме це спонукало мене – українця, який любить Україну, знає героїчну і трагічну українську історію, а також є учасником бойових дій в Афганістані, - звернутися до Вас та поділитись думками, які тривожать мене і які поділяють та підтримують усе більше українців.
Наша держава у цьому році відзначила 60-річчя перемоги над нацистською Німеччиною. Такого святкування - з ідеологічно-комуністичними штампами і яскравим проросійсько-імперським спрямуванням - не було навіть у “кращі” часи, хіба за Радянського Союзу. Протягом місяця всі ЗМІ широко висвітлювали саме імперкомуністичне трактування дня 9 травня. На жаль, ні Вам, ні новій владі взагалі так і не вистачило мужності дати власну, об’єктивну, українську політичну оцінку цій даті, а також визнати борців ОУН-УПА на державному рівні, виходячи з історичної правди та національних інтересів, як це зробили усі європейські держави (окрім Білорусі). Виходить – влада нова, а святкує по-старому, тобто і в цьому напрямку нічого не змінилося: надалі відвоювання загарбаного в іншого загарбника видається за щастя України, утверджуються імперські міфи про “єдиний радянський народ” та рятівну місію “старшого брата”, по-холуйськи культивується російська мова замість української.
Може, настав час поставити крапку такому трактуванню, та виходячи з національних інтересів дати відповідь на такі питання: в якому статусі знаходились українці під час другої світової війни - у державному чи бездержавно-підневільному? чим була для українців “Велика Вітчизняна війна” - визволенням чи подвійною окупацією? хто завойовував, а хто визволяв Україну – Німеччина, Росія (СРСР) чи український народ? хто боровся за незалежність України – Вермахт, Радянська Армія чи ОУН-УПА-УГВР? коли для українців закінчилася національно-визвольна війна – 9 травня 1945 чи 24 серпня 1991 року?
За часів Радянського Союзу Росія постійно втягувала окуповані республіки у воєнні конфлікти, прикриваючись різними трактуваннями - захистом “своєї” території, так званим “братнім інтернаціональним обов’язком” тощо: Монголія – 1938-39, Західна Україна, Західна Білорусь, Прибалтика, Молдова – 1939-40 роки, Фінляндія – 1940, Угорщина – 1956, Чехословаччина – 1968, Афганістан – 1979, Польща – 1980 та інші держави. Я не намагаюсь сварити Вас із Росією – ми сусіди, але дивитись на історичні події крізь імперські окуляри – досить! У всіх цих війнах українці брали участь, гинули, часом героїчно, але завжди – за Т.Шевченком:
…Не за Україну, А за її ката довелось пролить Кров добру, не чорну. Довелось запить З московської чаші московську отруту!
Як один із тисяч тих, що сповна ковтнули з цієї “чаші” і вимушено брали участь у бойових діях, завойовуючи для російської імперії державу Афганістан, хочу очима вільного українця подивитись на проблему ОУН-УПА. Я не намагаюсь ні перед Вами, ні перед будь-ким виправдовувати чи захищати визвольну боротьбу українців: за бандерівцями немає історичної вини, тому вони не потребують політичних адвокатів; для них – бандерівців – цього не потрібно, бо на їхній боротьбі та крові зродилась незалежна Україна, і цим сказано все - дискусії тут зайві, а бездумно плювати в кров героїв – гріх. Але я хочу через низку запитань розкрити механізм фальсифікації цієї боротьби:
Чи могли “зрадники і бандити” створити 250-тисячну армію та колосальне, воістину всеохопне підпілля для її забезпечення і воювати на двох фронтах більше 15 років без підтримки українського народу? Найкращу відповідь дає Т.Шевченко: “За святую правду-волю розбойник не стане…”
Чи міг народ, що “постраждав” від рук “українських буржуазних націоналістів” у 30-50-х роках ХХ ст., скласти на честь “убивць” кілька тисяч пісень, віршів, а сьогодні майже у кожному населеному пункті Західної України на вічну славу Є.Коновальця, С.Бандери, Р.Шухевич та інших борців за волю України називають вулиці, майдани, школи, ставлять пам’ятники, насипають могили, урочисто перезахоронюють прах полеглих тощо? Народ вкотре виявився мудрішим за владу.
Чому в Західній Україні, де бандерівський рух, за словами імперкомуністів, чинив “криваві злочини”, народ вважає бандерівців національними героями і гордиться ними, а частина мешканців східної України, особливо там, де цього руху майже не було, – вважає бандерівців злочинцями? Адже дві правди не буває.
Чому Всесвітнє товариство комбатантів визнало борців ОУН-УПА і прийняло у Світову Ветеранську Організацію, а ветерани Великої Вітчизняної війни (ВВВ) категорично проти їх визнання? Причина одна – радянським ветеранам доведеться визнати, що вони були сліпим і безвольним знаряддям промосковської політики, що, поборюючи нацистську Німеччину, вони в кінцевому результаті укріплювали більшовицьку Росію. Постає питання: а до чого тут Україна?
С.Бандера, Я.Стецько та майже увесь провідний актив ОУН з липня 1941 по 1944 рік перебували у німецьких концтаборах, тисячі націоналістів загинули в боях з німецькими загарбниками або були публічно страчені нацистами, або, як два брати С.Бандери, закатовані в їхніх тюрмах і концтаборах. І це називається співпрацею з нацистами? (Історична довідка 1944 р.: радянських партизанів налічувалось 30 тисяч, а вояків УПА 100 тисяч).
Що саме змушують українців і досі святкувати 9 травня? Ми не мали своєї держави – її знищила більшовицька Росія, Україна була безправною колонією Москви, у 20-30-х роках більшовики вчинили небачений геноцид над українцями, винищуючи нас мільйонами шляхом двох голодоморів і кривавого державного терору, під час війни народ використовувався як гарматне м’ясо у протистоянні між нацизмом і більшовизмом, де він втратив більше 10 млн. чоловік, а після війни українці зазнали страхітливого масового терору і чергового штучного голодомору. І тільки героїчна збройна боротьба ОУН-УПА запобігла тотальній депортації західних українців із рідної землі. То що ж це за день – свято перемоги чи день скорботи?
Чому, коли на Нюрнберзькому процесі радянська сторона вимагала засудження визвольного руху ОУН-УПА, то цивілізований світ відхилив це звинувачення? Бо не було жодних доказів злочину. До речі, тоді німецький націонал-соціалізм – засудили, а куди кривавіший радянський соціалізм і російський імперкомунізм як його ідеологію – ні. Чому?
Чому деякі довоєнні політичні контакти провідників ОУН з окремими керівниками Вермахту вважаються жахливим злочином, а багаторічна співпраця радянського керівництва з нацистами, пакт Молотова-Рібентропа, розгром Польщі, спільний парад гітлерівських і сталінських військ у Бресті в 1939 році є тільки “політичною доцільністю”? ОУН відстоювала національні інтереси, а Москва – імперські.
Чому всі, хто боровся протягом сотень років за самостійність України (І.Виговський, І.Мазепа, С.Петлюра, Є.Коновалець, С.Бандера…) зараховані до зрадників та ворогів народу? Хто творив цей образ? Українці без держави чи імперська Росія? А хто був проти такого трактування – до тих застосовувались інші методи: репресії, терор, мученицька смерть, масові депортації тощо. Найкращу відповідь-пораду дає українцям Т.Шевченко:
Прочитайте знову Тую славу. Та читайте Од слова до слова, Не минайте ані титли, Ніже тії коми, все розберіть…та й спитайте Тойді себе: що ми? Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?
Чому сьогодні деякі так звані “опозиційні”, а насправді ворожі сили в Україні безперешкодно використовують червоні прапори неіснуючої держави та триколірні російські, нав’язують нам ЄЕП як наддержавне утворення та лобіюють російську мову як державну і безкарно ведуть себе як п’ята колона Москви? При кожному радянському “святі” вони через ЗМІ та вуличні маніфестації діють на підрив Держави Україна, що немислиме в інших європейських державах. Виходить, що Україна на словах узяла курс на Європу, а в той же час “українська” влада за колоніальною звичкою трактує українців як “радянський народ”, при цьому не відстоюючи ні своєї честі та гідності, ні національних інтересів. Щоб досягти свободи та поваги у світовому товаристві, потрібно позбутися рабського мислення, малоросійського комплексу меншовартості та подвійних підходів до національних проблем. У Європу треба йти національною, сильною, внутрішньо згуртованою державою, а не жалюгідним і безтямним прохачем.
Чому визнання ОУН-УПА нинішнє керівництво держави узалежнює від примирення ветеранів ВВВ та ОУН-УПА? Це хибний і неперспективний шлях. Визнання має випливати з історичної правди, національних інтересів та доброї волі влади, а примирення окремих людей - це емоції, політичні уподобання і, на жаль, спотворена правда.
І останнє. Чому українська влада погодилась на те, щоб на польському цвинтарі у Львові було зроблено напис: “Польським воякам, які героїчно загинули за Батьківщину”? Виникає питання: а за що ж тоді боролись Українські Січові Стрільці (УСС) та вояки Української Галицької Армії (УГА), воюючи у Львові та утверджуючи ЗУНР?
Львівська міська влада протягом кількох років відстоювала національні інтереси і пропонувала напис, який нікого не ображав, виходячи з реалій сьогоднішньої політики і добросусідських взаємин із польською державою. Львів’яни пропонували компроміс: “Польським воякам, які загинули в польсько-українській війні в 1918-19 рр”. Напис, який був прийнятий не без Вашого втручання, пане Президенте, заклав міну сповільненої дії під україно-польські стосунки, що з часом може перерости у територіальні претензії. Чомусь поляки не дозволяють на споконвічних українських землях на Закерзонні відкривати пам’ятники воякам УПА з написом, що вони загинули за Батьківщину. У них своя - польська влада. А в нас?..
Свого часу О.Мороз, відповідаючи на запитання у передвиборчих баталіях у Західній Україні, дав цікаву як для українського державного діяча відповідь про визнання ОУН-УПА: “Ще мине пару років, вони помруть, і проблема відпаде сама собою”. Точно за Сталіним: “нема людини – нема проблеми”. Не хочеться думати, що Ви теж прихильник такої державної “мудрості”…
Шановний пане Президенте!
Ви і Ваш уряд отримали від учорашньої влади державу з цілим комплексом пекучих проблем. Але Ваша програма дій чомусь повністю сконцентрована лише на соціальній проблематиці. Однак є не менш важлива, визначальна, а тому - першочергова проблема: національна, зумовлена багатовіковою бездержавністю українців. Від Вашої відповіді на питання, яку державу ми будуємо, для кого і яка роль у цій державі українців, - залежить Свобода, Справедливість, Добробут народу і майбутнє нації та України. Без програми відродження нації, без програми реалізації української ідеї-мети - побудови української національної держави - ми ніколи не виконаємо заповітів наших попередників: збудувати “свою хату”, де буде “своя й правда, і сила, і воля”, як це роблять поляки, чехи, країни Прибалтики, інші національні держави.
На нинішньому відрізку історії є реальний шанс створити українську національну державу - народ до цього готовий. Підтвердженням цього був Майдан Незалежності, який у Вашому президентстві бачив не кінцеву мету, а необхідний етап на шляху до якісних змін на користь народу. Але чи готові до цього Ви? Ви можете увійти в історію України як фундатор українського національного державотворення і перший не тільки номінальний, а фактичний Президент України – усе у Ваших руках. В іншому випадку це національне надзавдання все ж буде реалізовано, але вже іншими людьми і в інший час: українці таки будуть мати національну державу, де будуть господарями своєї долі на своїй землі. Але хто знає, чи будуть у них такі сприятливі умови, як у Вас. Змарнована нагода може дорого коштувати народові. Тому розраховую на Ваш патріотизм, державну мудрість та громадянську мужність і сподіваюся, що Ви виправдаєте довір’я народу і надію мільйонів українців на власну державу.
Євген ФІЛЬ, учасник бойових дій в Афганістані
5.08.2005 р. Б.
chyn@tr.ukrtel.net; конт тел. 8(050)58-61-331