У першому номері “Тустані” далекого вже червня 1992 року я опублікував уривок з книги Василя Іванишина. Одне з останніх його інтерв’ю теж було надруковане у моїй газеті. Коло замкнулося. Нічого випадкового в цьому житті не буває. Лише слід осмислити, чому так сталося. Мабуть, серед журналістської братії мені найбільше вдалося взяти інтерв’ю у Василя Іванишина. Не пам’ятаю жодного разу, аби він відмовив. З одного боку, брати в нього інтерв’ю було легко, бо на всі питання він давав письмові відповіді. Але ж це які питання треба було задати, аби він відповів! ...