Терором по тероризмі
Сьогодні існує значна література, присвячена теророві й тероризмові (згодом поясню різницю між цими двома термінами), яка тепер фантастично розбухає після вересневих 2001 року подій в Сполучених Штатах Америки. Праці 70— 80-х рр., переважно американських (назву Й. Александера, С. М. Фінгера, Д. К. Рапопорта, М. Столя) та німецьких (Ф. Вордеманна, В. Лякера, В. дон Беєр-Катте, С. Біндера та інших) політологів, з якими я знайомився, — особливо ж німецького політолога П. Вальдманна — допомогли мені узагальнити проблематику. Бо згадані дослідження перейшли вже до рангу класичних. Вони ще позбавлені того істеричного нальоту, який дуже характерний для сучасних оборонців капіталістичної “нової економіки”, імперіалізму та глобалізації. Очевидно, й злободенну найновішу літературу та пресу я не залишив поза увагою.
Намагатимуся, хоча б поверхово, розглянути кілька проблем:
термінологічних (диференціяція міх терором, тероризмом і партизанською війною),
табуїзації окремих важливих питань, зокрема причин тероризму і державного терору, а також диверсійних терористичних операцій,
форм і проявів тероризму,
причин і фаз, результатів та помилок тероризму,
соціології тероризму,
державного терору і його наслідків,
прогнозів на XXI ст.
- Термінологія
Ми — в повсякденному вжитку — не дуже чітко усвідомлюємо різницю між двома термінами: терор і тероризм.
Насправді терор — це систематичне застосування засобів сили для збереження чи запровадження певної системи панування у власній або чужій державі, а навіть у глобальних вимірах (державний терор, що за певних обставин — за своїм обсягом — може перетворитися в глобальний терор, який здійснює окрема держава/наддержава/імперія з допомогою своїх сателітів). Масовий терор поражає перш за все цивільне населення.
Тероризм — утворення атмосфери страху і жаху як засобів боротьби з існуючим суспільно-політичнім ладом, також, з метою його усунення.
Тероризм не рівнозначний з партизанською боротьбою, хоча деколи обидва поняття в певних точках стикаються. Партизанська боротьба — це відвертий прояв військової організації дій. що передбачають наявність військових тактики і стратегії. Цим партизанська боротьба наближається до регулярної війни.
З іншого ж боку, терористи завжди діють з підпілля, творять невеликі групи, які самі не розкриваються (не деконспіруються), а залишаються таємними. Мста агресії терористів — викликати в суспільстві не тільки стан страху, нервовості, істерії (це було дуже добре видно під час вересневих подій в США), але також симпатію і подив, У результаті суспільство, на яке напали, деколи — вже замість самих терористів — намагається довести до мети певні зміни, реформи, нормалізацію стосунків, чого терористи, через свою нечисельність, робити не можуть.
Німецький дослідник Ф. Вердеманн дуже добре визначив різницю між партизанами і терористами. Партизанська боротьба скерована на захоплення території, а терористи намагаються захопити уми, мислення людей,
В країнах з авторитарним правлінням, з недавнім тоталітарним минулим (наприклад, Росія, Китай) проявляється тенденція оголошувати партизанів терористами (Ічкерія — Чечня, партизанська боротьба національних меншин в Китаї), щоб кваліфікувати їх як “міжнародних терористів” (це фальшиве поняття, на якому не зупинятимуся) і підводити їх під т. зв. міжнародні антитерористичні закони. В Україні є також прихильники таких поглядів. Коли я під час дискусій пропонував, щоб т. зв. радянських партизанів часів Другої світової війни оголосити терористами — дискусія припинялася.
Отже — треба диференціювати поняття терор, тероризм і партизанська війна. Тим більше тому, шо є політичні сили, які свідомо застосовують термін “терор” лише до тероризму, щоб таким чином завуалювати існування та чимраз більше поширення державного терору.
- Табу, накладені на окремі питання терору та тероризму
Є три основні питання, які офіційні, тобто проурядові, історіографія та політологія намагаються обходити.
Це, в першу чергу, проблеми державного терору. Туреччина досі не визнала різні вірменів у 1915—1916 рр., що звела зі світу приблизно 1—1’/2млн. людей. Росія та Україна досі офіційно не визнали злочинів комунізму, хоча на цю тему існує наукова література. Немає офіційних узагальнених даних з боку США про проведені ними терористичні акції в Азії, Африці, Европі. Прикладів подібного засекречування або деформування даних можна навести більше. Та це одночасно свідома фальсифікація історії.
Друге питання — затаювання причин виникнення тероризму, скерованого проти “власних” держав, панівних режимів у них, або проти інших держав. Виходить так, що немов спонтанно збираються групи неврівноважених або фанатично настроєних людей, часом і високопоставлених, які вирішують немов для розваги зайнятися тероризмом. Це, очевидно, казочки для дітей, але дуже вже не хочеться розкривати причини тероризму, який за певними політичними напрямами існує десятки років і чомусь не зникав так само спонтанно, як спонтанно і нібито без особливих важливих причин він виникав свого часу.
І третє табуйоване питання — диверсійний тероризм, що стоїть на межі між державним терором та тероризмом. Це спеціяльні таємні операції відповідних державних органів, що організують терористичні акти — часто з допомогою т. зв. п’ятої колони — в країнах, які вважають неприхильними, ворожими, вартими зміни режиму чи агресії і загарбання. Такі акції довго зберігаються в секреті. (Як відомо, диверсійним тероризмом — фіктивним, нібито польським нападом на німецьку радіостанцію в Гляйвіці — почалася Друга світова війна).
Незважаючи на накладені табу, терористичні явища перелічених типів швидше чи пізніше розкривають розвідувальні служби протилежного табору, вони перетворюються в сенсацію для журналістів та, врешті, в об’єкт наукових досліджень політологів й істориків. Однак гарантій, шо все таємне стане явним або що воно не буде деформованим, немає.
- Форми і прояви тероризму
а) національно-визвольний тероризм, який деколи називають тероризмом національних меншин. Головна вимога — відділення від держави, що їх поневолює, або повноцінної національної автономії для усунення дискримінації і гноблення. Приклади з післявоєнного часу: північні ірландці, каталонці, баски, бретонці, корсиканці, німці Південного Тиролю, франко-канадці, курди та інші. Наявність такого тероризму (частково злагідненого після задоволення автономічних вимог — для каталонців, німців Південного Тиролю, франко-канадців, у деякій мірі для корсиканців) — яскраве свідчення того, шо проблеми поневолених націй та національних меншин, а також реґіоналізації при модернізації державного ладу в другій половині XX ст. полагоджені не були, а в ряді випадків, навпаки, загострилися та проявилися з ще більшою агресивністю, особливо тоді, коли до національного фактора- приєднався релігійний (конфлікти: католики — протестанти, мусульмани — християни, юдаїсти);
б) тероризм, пов’язаний з національно-релігійно-визвольними рухами антиімперіялістичного-антиколоніяльного характеру в Третьому світі (наприклад, Кенія до здобуття незалежности і кашмірська “Армія чистих”, палестинські терористичні групи). В зв’язку з невирішенням основних конфліктних проблем (Палестина) та глобалізацією імперіялізму, такі рухи також стають глобальними за місцем дій, але в жодному випадку не перетворюються в “міжнародних терористів” (про що я говоритиму ще далі). До цієї форми тероризму підходять Усама бен Ладен та його Аль-Кайда (“Провід”);
в) третя форма — тероризм соціял-революційного характеру.
Це відомі з недавнього минулого: фракція Червоної армії в Західній Німеччині, Червоні бригади в Італії, Японська червона армія, окремі групи в США. Ці групи “нових лівих” у середині 60-х рр. кинули серйозний виклик не лише режимам, але й цілому суспільному ладові капіталістичних держав. Після розвалу СРСР та краху комуністичних ідей дії “нових лівих” поступово пригасли, але тепер здобули новий стимул у зв’язку з боротьбою проти глобалізації та європеїзації;
г) четверта форма — правий тероризм, що добивається ліквідації парламентської демократії і запровадження авторитарного режиму, тобто диктатури. Праві групи одночасно протидіють “новим лівим” (наприклад, так було в Італії), розглядаючи ‘їхні акції як загрозу дня суспільства, що повинно обрати правий шлях;
г) п’ята форма — диверсійний тероризм, організатором акцій якого виступають секретні служби держав-противників. Диверсійні терористичні групи опираються часто на п’яту колону в державі противника, здійснюють провокаційні дії (для прикладу, терористичні групи совєтських спецслужб, що вирізували населення, зокрема польське, в районах дій УПА), щоб таким чином компрометувати діяльність українського підпілля;
д) шоста форма — кримінальний тероризм злочинних мафійних угруповань може мати також політичну мету — захоплення влади в державі (спроби колумбійської наркомафїї).
В Україні поки що спостерігається дві форми тероризму. Одна дуже анахронічна, що вже майже не спостерігається в цивілізованих державах, — це індивідуальний політичний тероризм: ліквідація політичних противників, політично невигідних представників засобів масової інформації, українських активістів (у Криму).
Друга форма — кримінальний тероризм
Як правило, ні безпосередніх виконавців злочинів, ні політичних або кримінальних замовників органи безпеки України віднайти нездатні. Це говорить або про повну професійну непридатність цих органів, або про настільки щільне переплетіння замовників і службовців органів безпеки (очевидно, шляхом корупції), що про будь-яку ефективність дій, скерованих проти цього специфічного тероризму, не може бути й мови.
Репертуар проявів тероризму широкий. Від звичайного пошкодження матеріяльних цінностей через напади на банки, цільові замахи — до великих акцій, запланованих генеральним штабом організації. Отже: захоплення посольств й інших публічних будинків, готелів, полцейських постів, захоплення літаків, важливих осіб і т. п.
Застосовується тактика провокації — мовою баскійської ЕТА: “спіраль акцій і репресій”. Великі акції мають довести населенню, що ось вже недалеко до остаточної перемоги. Одночасно такі великі акції провокують державу на поспішну і непродуману реакцію, яка б’є по невинному й політично індиферентному населенню. Де відбирає репресивному режимові видимість легітимності, ворохобить людей, а авангард терористів може навіть повалити режим, що, з свого боку, застосовує збірну відповідальність, діючи методами державного терору.
Сучасна техніка допомагає терористам. Легко можна перешкодити рухові транспорту, порушити зв’язок: Навіть невелика кількість цільових акцій, скерованих на вузлові невралгічні пункти, може підірвати функціонування державного апарату.
Великий прогрес систем озброєння, легке його транспортування і велетенська руйнівна сила сучасних вибухових матеріялів — разом із застосуванням хімічної, бактеріологічної, а навіть (гіпотетично) атомної зброї - також допомагають тероризмові.
Цей технічний поступ, особливо в ділянці зв’язку, гарантує терористам велику мобільність та ускладнює їхнє переслідування.Засоби масової інформації надають практично необмежені можливості здобути форум для поширення їхніх ідей, для декларування мети боротьби, не кажучи про забезпечення розголосу. Все це робиться на хвилях сенсації.
- Причини і фази тероризму
Про них звичайно говорити не хочуть. А їх не можна спрощувати за допомогою тверджень, що малі терористичні групи не є репрезентативними для цілого суспільства і для його проблем. Не можна зводити виникнення груп до якогось історичного чи позаісторичного випадку або моди. Є три рівні, які треба мати на увазі при виясненні причин виникнення тероризму.
Перший рівень, найнижчий. Поява в частини населення почуття непевності Й фрустрації. Перш за все — це криза колективної ідентичності — втрачання національної гордості, загроза для мовної й культурної ідентичності через імміграцію, підкорення чужоземним впливам чи загарбання.
Другий рівень. Виникнення факторів, шо надають загальному почуттю розчарування й непевності напрям політичної чинності. Існуюча політична система непрозора, без здатності враховувати прояви критики і протестів. Авторитарні диктатури сприяють виникненню войовничих протес та цінних рухів, бо такі режими не дають жодних шансів політичній опозиції на легальну альтернативу. З іншого боку, вони, авторитарні диктатури, не здатні придушити в корені опір (це можуть лише тоталітарні диктатури). Виникає готовність до терористичних акцій, зокрема відплатного характеру.
Третій рівень. Наявність у суспільстві ніш, в яких відносно спокійно можуть виникати та розвиватися терористичні групи: дільниці в містах у Північній Ірландії, університети (в Німеччині), монастирі (у басків), наявність віддалених місць для відступу чи регенерації, також за близьким прихильним кордоном, наявність матеріяльних ресурсів (гроші, зброя) та вже випробуваних методів терористичних дій.
Якшо виходити з таких спостережень, то Україна перебуває на другому рівні готовності.
Крім рівнів готовності до виникнення терористичних груп, є підстави говорити також про стадії (фази) розвитку подій.
Перша фаза — сильна критика існуючої системи одночасно з пропагандою альтернативного суспільства або державного ладу.
Друга фаза — перехід від пропаганди до цільових матеріяльних пошкоджень і знищень — що перетворюються в загрозу для людського життя, далі — до планування замахів на окремі особи — представників панівного режиму («селективний тероризм»).
Третя фаза -~ ескалація до систематичного тероризму стосовно певної категорії осіб — політичних противників, олігархів, які їх підтримують.
Які можуть бути результати тероризму?
Терористи можуть швидко або досить швидко здобути великий вплив на суспільство — вони поширюють атмосферу страху і жаху — або захвату і бажання підтримати — та можуть державу довести (тимчасово або на довший час) до переходу в стан захисту. Можуть внести рішучий вклад до ліквідації диктатури (як трапилося після смерті диктатора Франсіска Франка в Еспанії).
Про загальний баланс тероризму говорити важко, потрібний індивідуальний підхід стосовно різних акцій.
Помилки терористів:
переважно вони не пов’язують свої акти з якоюсь загальною військово-політичиою стратегією;
часто не здатні припинити свою терористичну діяльність після того, як вже досягнено оптимальний результат;
не в в стані відмовитися від дуже радикальних і фундаментальних вимог (наприклад, кардинальні зміни в економіці, суспільстві, політиці).
З іншого боку — національно-визвольні дії автономічного характеру дають результати (справа Квебеку, Палестинської автономії). Але й тут існує небезпека втрати досягнутого, якщо терористична діяльність продовжуватиметься.
- Соціологічні спостереження
Подаю їх у порівняльному аспекті — з одного боку (1 напрям) національно-визвольні рухи (сепаратистичні, автономістичні), а також праві терористи; з іншого боку (II напрям) ліві екстремісти, до яких я умовно приєднав би антиглобалістів і антиувропеїстів, хоча це частково поєднання лівих і правих.
Структура учасників груп. Загальне явище — молодий вік терористів, переважно нижче ЗО років. Можна б сказати, що це, по суті, вид молодіжного руху.
Статева структура.
I напрям (національно-визвольні та праві рухи) — майже виключно чоловіки;
II напрям (ліві, антиґлобалісти) — на третину або й більше — це жінки. Майновий стан.
і напрям •— учасники переважно з нижчого або середнього стану; II напрям — з н ай забез пече нішо го багатого стану або з горішньої верстви середнього стану. Це виглядає немов покута за гріхи батьків-експлуататорів. Походження і конфесія.
I напрям — терористи переважно з сіл, малих містечок, частина на керівних позиціях духовні особи;
II напрям — особи з великих міст, переважно без конфесій ні. Психічна структура.
I напрям, особливо в першій фазі боротьби (сильна критика існуючого становища, пропаганда терористичних дій) – врівноважені особи, репрезентативні для нації;
II напрям — чимало неврівноважених осіб, з протиріччями між великими амбіціями і обмеженими здібностями.
Механізм консолідації груп.
Способи інтеграції окремих учасників терористичної групи, по суті, єдині для всіх напрямів: ізоляція від зовнішніх контактів та зв’язків (щоб уникнути зради та усунути можливість шантажу), стійка сформованість образу приятеля і образу ворога, емоційна підпорядкованість групі, опрацювання власного стилю життя і стилю мови (сленгу), певні символічні обряди (культ мучеників за ідею, присяга про помсту за зраду), власний суд над ворогами і зрадниками зі своїх рядів.
Виникає специфічна субкультура з власними (часто суперечними решті суспільства) нормами поведінки, з диференціацією ролей. Велика роль лідерів - поважають їхній високий ранґ. Сувора субординація, безвідмовне підпорядкування. Учасники групи при невдачах, а також при обмежених досягненнях не можуть розійтися, бо для них немає повернення до нормального суспільства. Лідери рішуче протидіють таким спробам. Внникає «власна динаміка тероризму».
- Державний терор
Такий терор — особливо сучасний і сучасних держав — наддержав/імперій - належить до тем, на які практично накладено табу. Основне правило: максималізація кількості жертв і знищень, завданих тероризмом, та мінімалізація кількості жертв і знищень, спричинених державним терором. Особливо уникають співставлення відповідних величин на одній та другій сторонах.
З точки зору об’єктів державного терору необхідно диференціювати терор проти власного народу чи громадян власної держави та терор проти інших народів і держав. З мор;А,но-етичної точки зору однаково відразливі обидва види з тією різницею, що у першому випадку топчуть права власної держави, а в другому — міжнародне право.
Державний терор в останні десятиріччя проявляється в завдаванні воєнних ударів без проголошення війни (тобто з порушенням норм міжнародною права). В період після Другої світової війни державна терористична агресія прикривалася і прикривається різними аргументами; попереджувальні удари, загроза виробництва зброї масового знищення, попередження геноциду, наведення ладу і порядку, боротьба з тероризмом і т. п. В останній час відверто декларується мотив відплати, для якої й знайшли навіть термін «акнія гамети».
Всі ці та подібні аргументи не витримують критики з точки зору норм міжнародного права. При розгляді їх та наслідків такої аргументації -з врахуванням здорового глузду — кваліфікуються як злочини проти людства і людяності — так само яки інші прояви державного терору, поширені у XX ст.- різня населення (вірменів у Туреччині, камбоджійців у Камбоджі), штучний голодомор (в Україні), голокост (євреїв у Европі), депортації населення (в СРСР, Польщі, Палестині).
Не маючи наміру перелічувати всі акти терористичної агресії, здійсненої США за сприяння їхніх союзників, можна пригадати, що жертвами неоголошених воєн стали Ліван, Лівія, Судан, Сомалі, Афганістан (принаймні двічі), Ірак, Югославія. Не треба великих хитрощів, щоб зрозуміти, що за всіма такими проявами стоять стратегічні, економічні та політичні інтереси, взаємно дуже щільно пов’язані. Вони вилилися в політику глобалізації з брутальним усуванням будь-яких перешкод на шляху ліквідації національних, політичних, економічних, екологічних, інформаційних, військових та інших інтересів тих держав, що опираються глобалізадійним намірам наддержави, яка взяла на себе роль світового жандарма. Розтоптано права людини, народів, держав. Не чекають на рішення ООН, діють навіть всупереч її рекомендаціям - або перетворюють арену ООН на звичайну машину для голосування. Якщо жорстокість воєн можна хоча б частково зрозуміти (але не виправдати - тому виникло поняття воєнних злочинів), то державний терор в мирний час не може мати жодного виправдання, а з точки зору суспільної моралі є велетенським злочином.
Характерна риса державного терору полягає в тому, шо дані про те, скільки він коштує в цілому, не публікуються. Оголошуються відомості, скільки коштують окремі види зброї, застосованої або витраченої під час військових операцій, але правдиві узагальнюючі підсумки до відома суспільства не доводять, бо тоді легко можна б встановити, скільки витратили коштів на:
освіту,
культуру,
медицину,
соціальну опіку,
екологію,
допомогу країнам, що розвиваються, і т. д.
Уряди, засекречуючи такі відомості, не лише хочуть запобігти шокові суспільства, але й не хочуть зробити рахунки прозорими — скільки, по суті, викинуто суспільних грошей або, ще гірше, скільки коштувало здійснення злочинів геноциду, за який, виходить, відповідає ціле суспільство.
Для замаскування геноцидної політики (а також політики знищення економіки і культури країн, які «не подобаються» чи країн «негідників») було придумано і запроваджено не лише для засобів масової інформації, але й для міжнародного правового вжитку термін «міжнародний тероризм.»фальшивий за своєю сутністю. Якщо є підстави говорити про глобальний терор імперіялістичних наддержав, бо він може проявитися в будь-якому місці земної кулі, то тероризм національно-визвольної форми конкретно звернений проти режимів певних супердержав та їхніх сателітів. Нічого міжнародного чи глобального в тероризмі, адресованому конкретно, немає. Нічого антиамериканський тероризм перетворювати на міжнародний. Якщо говорити про протиставлення, то насправді йдеться про боротьбу національно-визвольного тероризму проти глобального державного терору. Застосована фальсифікація неетична навіть з політичної точки зору.
Державний терор, в підставу якого покладено збірну відповідальність, остаточно скомпрометував т. зв. демократичні гасла панівних суспільств і яскраво розкрив, що вони дорівнювали і дорівнюють блефові. Ці ідеї (подібно як ідея комунізму) запускалися з ошукаючою мстою, бо державний терор засвідчив повний крах концегшій загально людських:
лібералізму,
пацифізму (американські студенти-пацифісти рвуться до армії з ідеєю помсти),національної й релігійної терпимості (погроми мечетей, мусульманських шкіл в США, панівна фраза: «бути арабом в США тепер дуже небезпечно»),
прав людини.
Банкругує ідея «громадянського суспільства», бо держави, суспільства яких вважають, що вони вже далеко дійшли шляхом здійснення «громадянського суспільства», практично без дійового опору своїх суспільств перетворилися на співучасників злочину. Хіба що треба погодитися з тим, що терор має бути органічною складовою частиною «громадянського суспільства». Банкрутує ідея Правової держави.
Замість цього знову виринає марево расизму та колоніялізму, жертвами яких може стати та вже поволі стає також Україна. Вже знову з’явилися виші й нижчі раси, народи, нації, а німецького юберменша замінив американський супермен.
Для XX ст. вже робили підрахунки кількості жертв масового державного терору. Вважають, що лише комуністичний терор коштував людству біля 100 млн. життів. А скільки ще додати жертв терору іншого — правого, «демократичного», авторитарного, тоталітарного (некомуністичного) терору? Такі ж самі приблизно підрахунки кількості жертв усіх форм, тероризму дають цифру яких 50 тис. осіб. Якщо виходити із старозаповітної формули «око за око, зуб за зуб», то виходить, що за одне око і за один зуб вибивали по біля -25000 очей і зубів. Кількості явно неспівставні, як би їх — ці останні — не роздували політики та платні засоби інформації. Бо з одного боку терезів десятки мільйонів — з іншого десятки тисяч.
То, може, в першу чергу треба ліквідувати масовий державний терор як Засіб встановлення політичної, економічної, військової, соціяльної гегемонії? Очевидно, не можна бути настільки наївним, щоб вважати, що припинення державного терору автоматично доведе до припинення тероризму, бо для цього потрібне ще справедливе вирішення ряду конфліктних проблем. Але зменшення Терористичних акцій стало б реальним. Та чи сучасний агресивний глобальний капіталізм здатний вирішувати соціальні й національні протиріччя? Все говорить про те, що ні.
Аналізуючи сучасне політично-економічне становище в Глобальному масштабі, досить просто дійти до висновку, що державний терор як прояв небажання вирішувати згідно з принципами моралі й справедливості національні та соціяльні проблеми первинний, а тероризм вторинний. Відповіддю на державний терор дискримінацію, авторитаризм, тоталітаризм.
- Перспективи на XXI ст.
В загальному дуже песимістичні. Бо нове сторіччя приносить дальше загострення національних (і національно-релігійних) конфліктів, максималізацію соціяльних протиріч —•• зростання бідності, поступову ліквідацію середнього класу, поляризацію становища багатих і бідних, безмірне зростання експлуатації. Вони ускладнюються демографічними (зростання населення Землі ледве чи не в геометричній прогресії) та екологічними (забруднення середовища, винищення природи) факторами.
Капітаїістична погоня за надприбутками, що вилилася в підтримку концепції політичної й економічної Глобалізації, бо лише така система Гарантує максимальні надприбутки, примушує застосовувати широкомасштабний терор, придушення національної опозиції військовими, політичними, економічними та іншими засобами дії та шантажу.
В результаті передбачається зростання масового державного терору, що, незважаючи на превентивні заходи наддержав, веде до переходу опозиції на рейки тероризму. Відомо з історичного минулого, що маховик перманентного терору зупинити непросто. Бо, за влучним визначенням Анатоля Франса, коли він писав про великий терор Французької революції, «боги жадають крові*. Виходить замкнене коло.
Щоб його розірвати, людство мусить, перш за все, засудити державний терор і поставити перед трибуналом його ініціяторів та виконавців. Та засудити причини, що ведуть до появи тероризму (порушення національних і соціяльних прав, глобалізм і т. д.) Бо лише після цього матиме моральне право засуджувати тероризм як метод національної і соціяльної визвольної боротьби.
Засобом терору згори загальмувати тероризм знизу, особливо якщо він стає способом повсякденного життя, неможливо. Відповідь національно-визвольного тероризму полягатиме у вдосконаленні методів дій, які паралізують т. зв. умиротворення, а можуть стати причиною глобального вибуху.
Бо десь там сказано: “Хто мечем воює, той від меча і гине”.
Ярослав ДАШКЕВИЧ Журнал «Українські проблеми» №22 2004 р.