ГРУ-200 (Ічкерія)

ГРУ -200

Час публикації: 22 листопада 2003 р., 23:01

ГРУ -200: загін спеціального призначення розстрілював свідків власних злочинів. Нагадаємо, про що мова і про що ми неодноразово писали. Чим є, по-перше, «ескадрони смерті» в Чечні? І від яких злочинів зараз намагаються відхреститися на суді в Ростові три їх бійця, що представляють елітний загін спецпризначення ГРУ Генштабу, — капітан Ульман, лейтенант Калаганській і прапорщик Воєводін, по-друге?

11 січня 2002 року на заваленій непролазним снігом гірській дорозі у східної околиці селища Дай Шатойського району Чечні десять бійців загону спеціального призначення Головного розвідувального управління Генштабу (розвідгрупа № 513 в/ч 87341 під командуванням капітана Едуарда Ульмана), що незадовго до цього десантувалися з повітря, згідно наказу штабу Об’єднаного угрупування, на пошуки «пораненого Хаттаба», — ніякого Хаттаба не знайшли, зате вбили, а потім ще й спалили шість чоловік, що попалися їм на шляху.

П’ятьох чоловіків, жодним чином не схожих на широко відомого саудіта, і вагітну жінку. Причому бачивши, що вона вагітна: тобто свідомо розстрілювали і палили цих двоє в одній особі. І мати, і її дитину.

Страченими виявилися пасажири і водій рейсового «уазіка», що щодня курсував по гірській дорозі від райцентру Шатой по селах у бік дагестанського кордону. 11 січня ними були: Зайнап Джаватханова, 41-річна мати сімох дітей і чекала восьмого, інвалід другої групи з селища Нохчи-Келой; директор Нохчи-Келойської ж сільської школи 68-річний Саїд-Магомед Аласханов і завуч Абдул-Вахаб Сатабаєв, що їхали додому з районної вчительської наради, присвяченої початку третьої чверті; місцевий лісник Шахбан Бахаєв, що також повертався в село з Шатоя, з щотижневої наради в конторі райлісхозу. І власне водій Хамзат Тубуров — житель Дая. Від цих п’ятьох залишилися тільки по декілька обвуглених кісточок, які загорнули в білі простирадла і ховали, нібито мертвих немовлят. Так все виглядало.

Шостим став 22-річний племінник вагітної Зайнап, що напросився проводити її до будинку, — Магомед Мусаєв з селища Старі Атаги. Магомед — єдиний, чиє тіло уціліло в цій страті. Коли почався розстріл, хлопець кинувся з обриву до річки, там його наздогнала куля, геерушникі полінувалися йти по глибокому снігу за трупом, і тому сім’ї залишилося, що поховати.

На круг: 11 січня 2002 року в Чечні стало на 28 сиріт більше…

Втім, що трапилося у покинутої ферми на околиці Даю не стало шоком для Чечні (а решта Росії і зовсім не поперхнулася). Страта вразила, але злегка. Причина проста: тому що це була типова страта часів другої чеченської війни силами одного з «ескадронів смерті». Останніми тут називають летючі загони ГРУ (у тій же якості ще виступають спецзагони, що підпорядковані Внутрішнім військам і ФСБ) — вони виконують найбруднішу роботу «санітарів лісу», як самі вони себе часто величають. Коли «санітарить» на їх мові означає вершити самосуд, вбивати людей за вироком, винесеним прямо на місці, за власним розумінням та одноосібно сформульованими підозрами. Буває, і зовсім без всяких підозр. І це — побут «антитерористичної операції». У кожному селищі Чечні тобі можуть розповісти свою власну «дайськую трагедію». От і не було шоку…

Нетиповим же стало наступне — страту вдалося розкрити по гарячих слідах і навіть розслідувати. Завдяки свідкам, головним серед яких опинився «свій», федерал, що майже ніколи не трапляється. Першим криваві сліди на дайськом снігу побачив тодішній заступник військового коменданта Шатойського району, начальник військової розвідки майор Віталій Невмержіцький — того дня його також підняли по тривозі на пошуки «пораненого Хаттаба», і майор з своїм підрозділом рухався по гірській дорозі мимо Дая. Майор запитав геерушников: «Що, проблеми?» — і проїхав далі, але, коли повертався, наткнувся вже на самостійний крематорій і, сказавши: «Пробач, брат», викликав по рації прокурорів з Шатоя. Ті — військових колег з найближчого полку, дислокованого в декількох кілометрах, у селища. Виконавці страти були взяті під варту. Місце трагедії ретельно обстежували по свіжих слідах. Речові докази не пропали. Кримінальну справу прийняв до виробництва рішучий полковник юстиції — військовий прокурор Андрій Вершинін і зробив на цьому першому етапі розслідування все, щоб дайська справа згодом не розвалилася, а обвинувачені б не розлетілися по гарнізонах по Росії, як це звичайно тут трапляється в схожих випадках.

Єдине, що виявилося не під силу військовій прокуратурі, — це переламати Генштаб, що в Москві. Там показали зуби, і з-під удару був виведений замовник вбивства — майор Анатолій Перелєвський. Цим відбілюванням займалася вже слідча група з особливо важливих справ слідчого управління Головної військової прокуратури, а не полковник Вершинін в гарнізонній прокуратурі в Шатойськом районі. Саме ГВП довела дайськую трагедію до суду. Правда, в кастрованому вигляді, коли на лаві підсудних — тільки троє. Едуард Ульман — 30 років, уродженець Новосибірську, він єдиний провів час до суду у в’язниці. Зате два інших — Олександр Калаганській, 26-річний лейтенант, і прапорщик Володимир Воєводін, 24 років, — ті, що власноручно розстрілювали в спину, — відсидівши в СИЗО по дев’ять місяців, з 22 листопада 2002 року на волі, тому що слідство (ГВП) навіть не клопотало про продовження терміну перебування їх під вартою! І тепер у них — підписка про невиїзд. Причому з одночасним переведенням з далеких сибірських гарнізонів у підмосковне Щелково, де розташовується одна з баз ГРУ, що на військовій мові означає заохочення даного військовослужбовця. Подібні переведення, розповідають, відбуваються лише з особистого розпорядження начальника Генштабу Анатолія Квашніна, і, більш того, таких його «подарунків» роками чекають багато офіцерів.

Залишається додати небагато: хто ж ці люди, які провели дайськую страту? Коли ми першими опублікували подробиці того, що трапилося, військові, а за ними і багато інших в Москві заметушились — знову ганьблять армію! Мовляв, неправда, ГРУ не для того у нас створено, існує і тренується, щоб палити наших громадян, — його справа палити громадян інших країн і виконувати найважчі завдання на території інших держав.

І це правда. ГРУ — не для Чечні, тобто не для громадянських воєн на власній землі. Проте, не дивлячись ні на що, ГРУ — в Чечні, як на ворожій території. До цього часу дайська трагедія нічому не навчила. «Ескадрони смерті» все «санітарят», а генералітет і Генштаб все не шкодують достатнього бойового поповнення — людей, дійсно навчених державою вбивати, про це не замислюючись. Нових Ульманів, Калаганських, Воєводіних, які лише «творчо» втілили в життя злочин, організований зверху.

Анна Політковська Нова газета

Анну Політковську вбили 8 жовтня 2006 року в Москві, в під’їзді будинку, в якому вона мешкала, пострілом в голову. Напевне, то був один з героїв її чисельних статей про чеченську війну. “Справа Ульмана” розслідується в Росії ще й й досі.

Матеріал взятий з сайту “Кавказ-центр”