Японія

СТАНОВЛЕННЯ ЯПОНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ ЯК ДЕРЖАВНОЇ ІДЕОЛОГІЇ

У мене немає ні життя, ні смерті - Вічність для мене життя і смерть. МАКІМОНО

Це питання треба розглянути з огляду на три аспекти:

1. Геополітичний - світ інтегрується економічно, культурно, расово, і цьому намагається протистояти чергова хвиля націоналістичних рухів як в Європі, так і в Азії.

2. Ідея націоналізму в своїх догмах як правило особливо не різниться в різних його модифікаціях. Тобто, якщо зробити порівняльну характеристику українського націоналізму з набагато більш розвиненим японським націоналізмом, то можна помітити багато схожих рис. Разом з тим в японському націоналізмові є такі моменти, яких українському бракує.

3. Становлення Японії як націоналістичної держави є великим прецедентом в історії людства. Безумовно. Японія має тільки їй властиві особливості. Це - певні географічні умови, через які вона відірвана від материка і тривалий час була непривабливою для чужоземного поневолення; вона - країна, яка має свою соборну державу вже 1,5 тис. років; вона, зрештою, моноетнічна і має винятково чисту расу.

Проте великий дух Японії, носієм якого є націоналізм, як твердять самі японці, є позаісторичною позачасовою категорією. Він “висить в повітрі”, тече в генах, час від часу пробиваючись в предтечах, і нам треба віднайти, відчути його в собі і зманіфестувати.

Часом користю не винаходити знову велосипед, а скористатися з досвіду тих, хто давно стоїть на цьому шляху.

Становлення древнього японського царства як централізованої держави більшість вчених відносять до VIIст.

В III-IVст. найбільш впливовий племінний союз Яматай (о.Кюсю) зумів підкорити союзи центральної Японії і утворити велике державне об’єднання Ямато. Царі Ямато разом з політичною владою виконували функції верховних жерців під час магічних обрядів календарних землеробних свят “мацурі”, що забезпечувало їх верховенство в середовищі родоплемінної знаті. Це становище підкріплювалось також міфологічними сакральними генеалогіями, котрі відображали складний і ієрархізований культ предків, насамперед праматері царського роду богині Сонця Аматерасу.

Таким чином, ідеологічним підґрунтям царської влади в древній Японії стали насамперед традиції місцевої релігії - сінтоїзму. Царський рід вважався таким, що володіє особливою магічною силою, котра забезпечує ефективне спілкування з божествами, без чого не мислилось функціонування всього суспільного тіла.

З VІст. в Японії став розпоширюватись буддизм, в результаті чого до VIIIст. склались сінтоїстсько-буддистські форми колективної свідомості, коли релігійні системи сінтоїзму і буддизму обслуговували різні потреби суспільства і особи. Американський учений Міллєр з приводу цього зазначає: “Буддизм правив духовим і естетичним запитам часу, а традиційні міфологічні уявлення про предків правили за опору соціальної структури, а також засобом визначення відмінностей статусу всередині цієї структури”. Політичною зброєю буддизм був для іммігрантських родів із Кореї і Китаю, на яких не розширювалися сакральні генеалогії сінто.

До VШст. відноситься початок застосування японськими владоможцями терміну тенно - дослівно “небесний господар” (перекладається в нашій літературі як імператор). Звідси походить термін тенноїзм - японський варіант націоналізму.

Письмова фіксація офіційного канону сінтоїзму проведена в літописно-міфологічних зведеннях “Кодзікі” (712р.) і “Ніхон сьокі” (720р.), в яких було систематизовано сінтоїстські міфи, а також перебудовано сакральне генеалогічне дерево родоплемінної аристократії, що виходить із необхідності обґрунтування концепції “божественного” походження імператорської влади. Інтерпретація міфів “Кодзікі” і “Ніхон сьокі” з упором на міф про праматір імператорської династії - богиню Аматерасу, а також проміфологічні оповіді про перших імператорів, починаючи від засновника держави імператора Дзіму, послужили пізніше фундаментом ідеології тенноїзму - націоналізму.

З ХПст. в Японії на перший план політичного правління виходить сьогун - військовий воєначальник. Аж до середини ХІХст. в сьогуна зосереджувалась в різний час різна міра політичної влади, а імператору відводиться роль лише верховного жреця сінтоїзму. що, зрештою, давало йому духовну владу над народом. Вважалося, що Імператор довірив сьогуну всю владу в царинах адміністративного управління, військового будівництва і зовнішніх стосунків, а сам був зайнятий більш піднесеними сакральними і духовними справами. Пояснювалося це таким чином: “З тієї ж причини, з якої Сонце і Місяць здійснюють свій шлях, імператор зобов’язаний зберігати своє серце недоторкнутим. Тому він живе в палаці, як на небі… Сьогун вказує всі державні повинності і не потребує при відправленні урядових справ дозволу імператора. Коли земля серед 4-х морів є неспокійною, то це вина сьогуна”.

Якісний етап в ідеології наступає з 2-ої половини ХVІПст., коли загострюється криза феодальної системи. За умов досить тривалої ізоляції країни більшість критично налаштованих мислителів звертаються до витоків культури для відтворення чисто японського шляху. Всі вони ідеалізували “шлях Японії в древності”.

50-70-ті роки ХVIIIст. відзначені появою перших активних прихильників реставрації правління імператора.

Особливу роль в ідеологічній підготовці реставрації імператорської влади відіграла чжусіянська школа Міто (Міто гакуха), а також школа “національної науки” (Кокугатуха), котра виступала з антиконфуціанських позицій за “відродження сінто древности”.

На початку ХІХст. школа Міто висунула тезу “шанування імператора - вигнання варварів” як єдино можливий шлях наведення в країні порядку і збереження її національної незалежності перед загрозою вторгнення західних держав. Один із видатних ідеологів цієї школи Сейсай Айдзава (1781-1863р.р.) у 1825р. в своєму політичному есе “Сінрон” (“Нова теорія”) виклав свою концепцію, котра отримала назву “кокутай” і поєднувала в собі сінтоїстську міфологію і конфуціянські етичні принципи. Згідно з нею Японія має особливу національну самобутність, даровану сінтоїстською богинею Сонця Аматерасу, яка дала країні правителів (своїх нащадків) в особі вічної неперервної імператорської династії, а також заклала основи японської моралі: вірнопідданство і синівська шанобливість. Таким чином, Айдзава оголосив сінтоїзм “душою державності”, а кокутай набував потроєного розуміння: в політичному плані він означав інститут імператорської влади, в релігійному плані - духовну основу державності, в моральному плані - особливий характер японців, котрий виразився в моральних якостях шанобливості. Ідея “кокутай” сприймалась японцями того часу як сакральна квінтесенція суто японської самобутності.

Зіткнення з Заходом, що загрожувало втратою національної незалежності країни, покликало до життя в ХІХст. ідею вигнання всього чужоземного і рівночасно посіяло в душі японців ідею великодержавності Японії як протиставлення закордону. Ця, не зовсім ще ясна ідея Єдиної Національної Держави як засобу захисту всіх від зовнішньої небезпеки могла виразитися у формі шанування імператора.

Все це врешті спричинилося до реставрації імператорської влади в результаті революції І867-1868р.р.

Після реставрації імператорської влади перед новими правителями Японії постала важка задача: з одного боку було зрозуміло, що без модернізації на західний взірець не можливе спілкування зі світом, з іншого боку, надмірне захоплення західними зразками загрожувало втратою національної самобутності.

В таких умовах політичні лідери Мейдзі після 20-літніх обережних пошуків збалансованого підходу і відпрацювання конкретних шляхів відмовились від того, щоб зачіпати моральні підстави суспільства. Було вжито заходів, аби прийняття від чужорідних культур несло винятково утилітарно-прикладний характер і не зачіпало духовних підвалин японської нації. Розвиток мусив сумістити “японський дух і європейські знання”.

Від часу революції Майдзі японський націоналізм стає державною ідеологією - тенноїзмом.

Ядром ідеології тенноїзму став комплекс понять “кокутай”. Головним елементом “кокутай” вважалася ідея містичного зв’язку між імператором і японським народом. Саме цей зв’язок вважався за фундамент японської держави і нації в офіційній націоналістичній літературі протягом всього періоду від революції Мейдзі і до закінчення 2-ої світової війни.

Основними компонентами структури “кокутай” можна вважати:

1.Міф про божественне походження японської держави;

2.Міф про божественні якості імператора і унікальні моральні якості підданих;

3.Міф про “Велику Місію Нації”.

Зміст принципу “кокутай” найбільш повно розкрито в офіційній брошурі “Основні принципи кокутай”, котра була опублікована в 1937 році.

Гармонія японців сягає до єдиного кореня. Японська нація, таким чином, розглядалась як одна велика сім’я, а імператор виступав не як теократичний можновладець, а як покрова всім без різниці японцям, духовний голова нації.

Лояльність до імператора прирівнювалась до патріотизму, прищеплювалась сінтоїстською вірою, була, свого роду, внутрішньою потребою кожного японця. Обов’язок кожного японця перед Державою, Нацією, Імператором набував сили внутрішнього неусвідомленого імпульсу до вдячної покори. Саме завдяки цим ірраціональним моментам у національному менталітеті стали можливі легендарні чини самураїв та камікадзе.

Найбільш серйозною небезпекою на цьому шляху лояльності до імператора і консолідації нації вважався західний індивідуалізм і раціоналізм в найширшому спектрі.

Унікальна національна сутність полягала в небесному призначенні японської нації, покликаної самими богами і насамперед богинею Аматерасу до Великої Місії: спасти людство, встановити гармонію в усьому світі шляхом поширення на нього влади богорівного “тенно”.

Брошура “Основні принципи кокутай” є ідеологічним підсумком за весь період від революції 1867-68р.р. до закінчення другої світової війни.

Закінчується брошура висновком: на Японію “волею богів” покладена особлива місія - побудувати нову японську культуру, засвоївши західну і піднявши останню за допомогою принципів “кокутай”, внісши таким чином “свій” вклад в світову культуру".

Для полегшення безпосереднього сприйняття ідеології тенноїзму широко використовувалася практика релігійних ритуалів. В результаті модернізації сінто релігійним обрядам було надано відверто політичного характеру. Основні підвалини ідеологічної системи як би закріплювались ритуалами на чуттєвому, підсвідомому рівнях, що робило її більш стійким проти чужорідних впливів.

Після поразки 1945р. американська окупаційна влада повела політику на підрив влади і культу імператора, впровадження певних “демократичних” порядків. В грудні 1945р. японському уряду вручили директиви на відділення сінтоїстської релігії від держави. А в новорічному зверненні до народу 1946р. імператор відрікся від “божественного” походження. Впроваджено “демократичну” реформу освіти, відмінено “моральне виховання” в дусі тенноїзму у школах, прийнято нав’язану американцями “демократичну” конституцію 1947р.

Влада була “передана народові”. Фактично одразу після відміни імператорської системи, закріпленої конституцією Мейдзі, почався пошук і розробка нового оформлення тенноїзму згідно із зміненими умовами. Імператору було надано номінального “символу держави і єдности нації”.

Поступово в програми шкіл поверталася модернізована ідеологія тенноїзму. В програмах прямо зазначалось: “Шанування імператора, котрий символізує Японію, означає шанування Японії, символом якої він є. В тому, що символ Японії - імператор, особливість японської держави”. У ВУЗах все активніше проповідується ідея зверхности японської нації і величі імператора.

Особливу роль в закріпленні ідей “символічної імператорської системи” знову стало відігравати проведення свят, багато з яких є виразно націоналістичного спрямування. Це “День заснування Держави”, “День народження Імператора” та інші.

В 1985р. за безпосередньою участю уряду засновано “Міжнародний Центр по вивченню японської культури”. На нього покладено завдання розвинення сучасної націоналістичної ідеології.

Як підсумок всьому, що було сказано, можна зробити наступні висновки:

1. Японська релігія сінтоїзм суто національна і є потужною підпорою ідеології націоналізму.

Релігія українців - християнство, апелює до Бога через Ісуса Христа, для якого немає різниці чи ти є арієць, чи ти є азіат, чи жид, чи єгиптянин чи негр. В Європі християнство більшості обрядів чи сект є одним із вагомих чинників інтеграції націй, що зводить їх до демоліберальщини і космополітизму.

Над цим вже нині потрібно замислюватись.

2. Тенно - Імператор Японії, нащадок богині Сонця Аматерасу - праматері вічної неперервної імператорської династії. Через національну релігію Тенно має духовну владу над японцями. Нині він є символом Держави і Нації.

Ще В.Липинський відзначав, що трагедія України полягає також і в тому, що в її володарів і народів не було традицій корони, освяченої національною церквою. Неперебірливість в традиціоналізмі призвела до того, що на штандарт було піднято і піднімаються нині т.зв. “демократичні традиції” хаосу, безвідповідальності, безхребетництва та отаманії. Гетьманів великих і малих більше, ніж простих вояків. Кожний, хто більш-менш оділений владою, вважає себе за маленького князька, а кожний, хто обділений владою, мріє стати таким князьком.

Немає простого до очевидного, безапеляційного наочного Символу Єдності Нації, помазаного Богом, перед ким би корився і натовп, і еліта. Релігія підпирає і піднімає цей символ.

3. Націоналізм японців органічний, в підсвідомості, в ментальності. То не є раціональний нацизм чи фашизм часів Гітлера чи Муссоліні, який був накинутий їх народам за десятки років і знищений за кілька років. Націоналізм японців ґрунтується на віками визначену і зманіфестовану глибину самобутніх асоціацій.

Коли навіть поверхнево звертаєшся до історії націоналізму Японії, жахаєшся, яка складна титанічна і тривала праця була проведена вченими, філософами, теологами і навіть філологами в осмисленні “чисто японського шляху” від давніх давен і донині, в викристалізації “Духу японців - духу Ямато” в найрізноманітніших царинах від мистецтва до побуту. Тоді починаєш усвідомлювати, як мало нами і нашими попередниками зроблено і скільки ще треба зробити, аби український націоналізм не лише зродився в палких юних серцях, що вже було б величезним звершенням, але щоб ці серця несли в собі Великий Дух Української Нації і були дійсно тривкі в протистоянні агресивним звабам маскультури, нігілізму, фрейдизму і консуменства.

4. Згідно із японським націоналізмом японська нація - єдине тіло божественного походження і як нація була сформована відразу, а не в перебігу подій і часу. Всі її духовні, стичні вартості були відразу дані богами і насамперед богинею Аматерасу.

На відміну, європейці і, зокрема, українці виводять початки своїх націй в сучасному розумінні від часів т.зв. великої французької революції.

5. Ще одна фатальність нашої історії полягає в тому, що ми не створили собі належних міфів, а ті, які є, недостатньо розпропаговані. Японці ґрунтовно сперлися на цілий ряд міфологічних зведень “Кудзікі” (620), “Кодзікі” (712), “Ніхон сьокі” (720), зібрання молитв і опис церемоній “Енгісікі” (901-923) та інші. Японцям і в голову не прийде комусь доводити історичність цих міфів і відповідно ставити під сумнів свою богообраність. Те ж саме з жидами. Ми ж постійно копаємось і викопуємо своє прадавнє походження, а потім ще й ставимо його під сумнів. Одному Богу відомо, якого тіла ми належимо і скільки в нас намішано крові, але ми мусимо застановитись на тому, що нашими предками є великі арії, які принесли світові лад і цивілізацію. Українці несуть їх гени і мусять стати гідними їх нащадками.

6. Гармонія японців сягає до одного кореня. Японська нація - одна велика сім’я на чолі з батьком сім`ї - Імператором-Тенно.

Натомість немає більших ворогів, ніж два українці різних партій. Чи може цю різношерсту отару не можна назвати українською - малоросійська, хахляцька, новоросійська і т.ін., тільки не українська? Це те, що ще мусить стати Українським, мусить стати Нацією - великою сім’єю.

7. Надзвичайно велике значення для масового сприйняття ідеології в Японії має проведення державних свят релігійного і націоналістичного спрямування, що, зрештою, тісно переплетено. Ритуалізація відпочинку ефективно діє на підсвідомість, ментальність японців. Під час розслаблення, коли побутові та інші проблеми відходять на задній план, серце найбільш відкрите для ідеологічної догматики. Не через розум вона сприймається, а через почуття, через підсвідомість, що робить її дуже стійкою і неуразливою під ударами західного демократичного індивідуалізму, марксизму, масонства та раціоналізму. Під час свят, коли над натовпом в повітрі концентрується ейдос однорідної і могутньої самобутності, кожен японець особливо гостро відчуває, що він належить до однієї великої сім`ї, із своїми законами, своїм шляхом і своєю волею.

8. Японці, на їх глибоке переконання, вибрана богами нація, має божественне походження і божественні доброчинності, їх Велика Місія полягає в тому, щоб спасти світ від сил зла, які панують в ньому; увібравши в собі все краще від світової цивілізації і трансформувавши через себе, підняти таким чином світову культуру на новий щабель і просунути людство к його розвитку.

Український націоналізм ще не утримує сталих ідей месіянства, що робить його досить неповноцінним.

Людство нині, як і 2000 років тому, стоїть перед своєю загибеллю.

Нині світ знову потребує Месію або Спаса. Такою Месією мусить стати Українська Нація, оскільки вона гідна бути нею. В її крові - кров великих аріїв, які вже не раз піднесли світ з варварського стану, привнісши йому лад і високу духовну цивілізацію.

Україна знаходиться “на грані двох світів”, на стику двох культур: західної і східної, двох ментальностей - раціональної і ірраціональної, двох світосприйняттів - як дискретного, так і цілого. Самим Богом на нас покладене Велике Завдання поєднати в собі ці полярності і на скресі двох тисячоліть підняти на новий щабель світову культуру.

Олесь Федорук (подається в скороченому варіанті)

НОВІТНІ САМУРАЇ

Після поразки Японії в її світовій війні націоналістичний рух опинився в доволі важкому становищі. Всі праворадикальні організації були заборонені окупаційною владою. Відродженню націоналістичного середовища посприяв початок війни в Кореї у 1950 році. Тоді ж було створено поліційний резервний корпус - основу майбутніх сил самооборони. Восени 1951-го року відбулась велика амністія “військових злочинців”. Внаслідок цих подій в 1951р. в Японії нараховувалось вже 266 націоналістичних об’єднань.

Бурхливу діяльність розгорнули націоналісти у 1960р., коли переглядався японо-американський “договір безпеки”. У цей час збільшилась кількість нападів на відомих діячів демоліберальних сил, погроми лівацьких організацій, підпали приміщень продажних ЗМІ.

У 1970р. письменник-традиціоналіст Юкіо Місіма на чолі своїх соратників з Товариства Щита зробив спробу військового перевороту Після невдачі виступу він покінчив життя самогубством, виконавши ритуал харакірі (див “Гроно"№1(66)). Проте особа Юкіо Місіми заслуговує окремої, детальнішої розповіді.

Соціальну базу націоналістичних організацій складають представники середнього класу, робітництва, військові та студенти.

До найбільш впливових націоналістичних організацій належать Всеяпонська Рада патріотичних організацій, Товариство вивчення поглядів молоді, Об’єднана Нарада патріотичних товариств Великої Японії, в м.Фукуока створений штаб Ради народного руху району, а в м.Нагоя - Рада патріотичних організацій району Тюбу.

Детальніше зупинимось на кількох зі згаданих організацій. Всеяпонська Рада патріотичних організацій заснована у 1959 році. Об’єднує біля 300 націоналістичних формувань. Мета Ради - “захист історичних традицій в Японії, досягнення миру і свободи для японського народу, боротьба з політичним безладом в Японії і спробами зруйнувати Японію ззовні.” Рада видає журнал “Всеяпонський патріотизм” та газету “Створення”.

Товариство вивчення поглядів молоді створене в 1960р. Об’єднує 28 організацій національної орієнтації. Мета: “відміна конституції, нав’язаної окупаційною владою, створення незалежної конституції”, виступає за збільшення японських збройних сил, активно вимагає повернення північних територій. Друкований орган - “Ідеологія молоді”.

В націоналістичному русі існує дві основних ідеологічних течії: “чистого японізму” (або “чистих правих”) та “соціал-націоналізму” (або “неонаціоналізму”, “нових правих”).

Основу ідеології “чистого японізму” складають культ імператора, поклоніння предкам, ідеалізація японського сімейного укладу, ідея відродження самурайського руху. До цієї течії належать: Велика Японська Школа, Міжнародна Ліга боротьби з комунізмом, Всезагальний народний Союз та ін. Велика Японська Школа, відновлена в 1954р. виступає з гаслом відновлення “епохи Сьогова" та вимагає перетворити храм воїнів Ясукуні в “державну святиню” - Видає газету “Фудзі”. Міжнародна Ліга боротьби з Комунізмом заснована в 1968р. Члени Ліги виступають проти активістів лівацьких деструктивних профспілок та червоних партій, влаштовують антикомуністичні мітинги та інші акції. Згадані угрупування називають себе “ідейними" та в основному ведуть агітаційно-пропагандистську роботу.

Організації, що належать до течії “нових правих”, надають перевагу безпосередній “прямій дії”. Власне, вони влаштовують радикальні акції проти своїх супротивників. Левова частка членів цих угрупувань – колишні соціалісти, які змінили свої хибні переконання. Звідси специфіка ідеології: “нові праві” виступають за заміну класової боротьби класовим співробітництвом та пропагують ідею створення “соціалістичної”, “народної” держави з урахуванням японської національної ідентичності. Це може викликати подив деяких читачів, однак японський національний “соціалізм” - це швидше реакція на засилля капіталізму, який у суті своїй є антинаціональним і антитрадиційним. “Нові праві” виступають проти старого покоління патріотів, вважаючи їх коляборантами та боягузами. Вони закликають до знищення існуючої політичної, економічної і соціальної системи та встановлення влади імператора. “Нові націоналісти” ставлять мету понад засоби. Це вони доводять діями.

Очолюють рух “нових правих” Промислова Партія Великої Японії, Партія Злагоди, Рада Нової Японії. Промислова Партія Великої Японії створена в 1954р. Вона принципово не бере участі у виборчому процесі. Мета партії: “повна незалежність Японії та захист самобутності та єдності Азії”, перегляд конституції, зміцнення збройних сил, повернення північних територій. Друкований орган - “Вісті Промислової Партії”.

Партія Злагоди утворена у 1951 році і виступає за втілення “справжнього демократичного правління, побудову ідеального суспільства, в якому гармонійно перепліталися б досягнення науки і багатства природи”. Партія оголосила себе такою, що стоїть “поза ідеями капіталізму і соціалізму”. Сповідує культ імператора.

Рада Нової Японії створена в 1951р. Своєю метою проголосила “встановлення демократії японського зразка на основі японських традицій, центром якої повинен стати імператор”, “знищення комунізму”, “виправлення помилок капіталізму”. Видає “Патріотичну газету”.

Особливо активні дії правих всіх напрямків 7 лютого (“День північних територій”), 11 лютого (“День заснування Держави”). 9 серпня (день нападу СССР на Японію), 15 серпня (день капітуляції Японії).

Засоби для своєї діяльності націоналісти дістають від патріотично налаштованих підприємців у формі пожертв, платні за рекламу і оголошення у партійній пресі.

Завершуючи цей короткий огляд, хотілось би зауважити, що те, що для японців є здоровим націоналізмом, у нас би вважалось націонал-екстремізмом, а на націоналістичних позиціях в розумінні пересічного українця стоїть кожен японець.

Тож побажаймо перемоги японським націоналістам, оскільки націоналістична Японія буде ворогом Росії та США, а отже нашим союзником. Створення націоналістичної держави серйозно вдарить по космополітично-ліберальному світу “громадянського суспільства”.

Утворення сильної традиціоналістської Держави в Азії значно зменшить приплив жовтих емігрантів в Європі. Отже, хай щастить вам, новітні Самураї!

Андрій Левус