Ірландська Республіканська Армія

Ірландська Республіканська Армія відома під багатьма іменами: Provos (Тимчасові), Добровольці, Республіканці, і, що найважливіше, ідейно й історично, - за назвою Fenians або Fianna. Fianna- це герої Кельтської Ірландії, захисники Високого Королівства і самої Ірландії. IRA, у свою чергу, сьогодні бачить себе захисником Ірландії та її народу.

ІСТОРІЯ КОНФЛІКТУ

Ірландія була інтегрована в З’єднане Королівство в 1800 р. Починаючи з цього часу, ірландські націоналісти-католики вели боротьбу за внутрішню самостійність, і навіть незалежність. З’єднання політичних і військових методів боротьби привело у 1912 р. до обіцянки англійцями Home Rule (або гомруль - внутрішньої автономії) для острова.

Гомруль, повинний був почати діяти в 1914 р., однак його реалізація була відкладена через 1-у Світову війну, що привело найбільш непримиренних ірландців до повстання проти англійців у Дубліні, у Великодній понеділок 1916 р. Це була незрозуміла і програна “революція”, однак тверді репресії швидко перетворили її в зразок самопожертви в очах більшості католиків. Тепер їх симпатії були на боці повстанців - партії республіканців Шин Фейн, у складі якої утворюється збройне формування - ІРА. З 1919 по 1921, англійці були змушені протистояти справжній визвольній війні, з якої вони змогли вийти, тільки погодившись на створення в південній частині острова в 1921 “Ірландської вільної держави” зі статусом домініону.

Поки “Південна Ірландія” здобувала повну незалежність, шість з дев’яти графств провінції Ольстер залишалися під англійським пануванням. Північна Ірландія мала відносну внутрішню автономію, власний уряд, парламент у Белфасті і представництво у Вестмінстері. Цей статус дозволив протестантам здійснювати політику дискримінації стосовно значної католицької меншості (третя частина населення “шести графств”). Через хитромудру виборчу систему, католики практично не були представлені в парламенті і муніципалітетах. Біля п’ятдесятьох років вони були жертвами дискримінації у сфері працевлаштування і житлової політики. Це і привело до поновлення збройної боротьби і відродження ІРА.

НАРОДЖЕННЯ АРМІЇ

Приблизно до 1970 р. ІРА не існувала у тому вигляді, у якому ми знаємо її сьогодні. Так, вона боролася в прикордонній кампанії 1956-1962, але втратила підтримку населення Півночі, а Ірландський уряд інтернував багатьох її учасників. Наприкінці 1962 р. організація прийняла рішення скласти зброю і наново обміркувати власні цілі.

Починаючи з 1962 р., організація керувалася людьми з хибними марксистськими поглядами. Вони вірили, що шлях, по якому варто розвиватися, не зв’язаний з насильством, а, скоріше, із програмою реформ, за допомогою яких робітничій клас у Республіці Ірландія й у Північній Ірландії стане більш радикальним. Обидві сторони (Протестанти і Католики), у самому найближчому майбутньому, побачать, що в них набагато більше спільного, ніж здавалося раніше, а отже, вони повинні будуть об’єднати зусилля. Марксисти вірили, що об’єднання Ірландії відбудеться саме таким шляхом.

Але дискримінація на Півночі продовжувала існувати. Протестанти зовсім не поважали практично безправне католицьке співтовариство. Велика частина активістів ІРА пішла від марксистських тез, що не мали нічого спільного з практикою Католицизму. Вони вибрали традиційний шлях опору британцям - гвинтівки. Так завдяки тертям усередині визвольного руху, до кінця 60-х бойове крило ІРА воскресло.

На зміну жителям півдня, схильним до теоретизування і політичної боротьби, у рух прийшли нові люди - в основному активісти з католицьких громад Белфаста і Деррі. Жителі півночі прищепили рухові опору набагато більше войовничих рис. Адже вони росли в гетто.

Під впливом католицького “Руху за цивільні права” восени 1968 пройшли перші великі демонстрації протесту. Вони не вимагали возз’єднання острова, але наполягали на припиненні дискримінації і рівності для всіх громадян. Втручання поліції ( яка складається практично цілком із протестантів) і озброєних юніоністів швидко перетворило ці мирні маніфестації в жорстокі вуличні бої.

Фактично з літа 1969 р. в Ольстері почалася війна, яка для ірландців була і є національно-визвольною. Загострення спровокувало висадження перших англійських військ: у серпні, католицький квартал Богсайд у місті Деррі (для протестантів це місто - Лондондеррі і ніяк інакше), перетворюється в цілком ізольований, контрольований комітетом місцевої самооборони анклав. Для ірландців “бій при Богсайд” став символом - і сьогодні можна прочитати на стіні знищеного будинку, що ретельно оберігається, напис: “Зараз ви входите у вільний Деррі”. Графіті з’явилися на стінах обох громад із самого початку протистояння. Католики вимагали політичної і соціальної справедливості: “One man, one vote” (Одна людина, один голос), “No discrimination” (Ні дискримінації). Протестанти ж виводили на стінах юніоністські й антипапські вислови: “Not an inch” (Ні дюйма!), військовий клич протестантів Ольстера в 1912 не бажаючих уступити ні п’яді землі прихильникам гомруля, “No pope here” (Ні папі тут). Ці ж гасла супроводжують щорічні марші протестантів - членів ордена оранжистів - крізь католицькі квартали.

СТВОЛИ ІРА

Двома основними джерелами поповнення арсеналів ІРА були США і Лівія. Основна мережа постачань зброї зі США керувалася ветераном визвольного руху по імені Джордж Харісон. Він поставляв озброєння ще для “Прикордонної кампанії” 1956 - 1962 р. Його мережа, остаточно була зруйнована ФБР на початку 1980 р., але, зброя, поставлена ним, усе ще знаходиться на озброєнні ІРА.

Велика частина арсеналу ІРА була доставлена морським шляхом - з Лівії в середині 80-х. У такий спосіб полковник Каддафі мстив Британії, що приєдналася до американського бойкоту його країни. Однак на початку 90-х політична ситуація змінилася і Каддафі перестав підтримувати ІРА, а також повідомив владі Великобританії про раніше відправлений повстанцям вантаж.

Із самого початку опору ІРА і сама робила зброю. У сімдесяті, під час активної терористичної кампанії, повстанці придбали високу кваліфікацію у виготовленні вибухівки. Зброярі організації робили вибухівку навіть із суміші добрив і дизельного палива. Її використовували в могутніх бомбах, розроблених, для підриву будинків. Також саморобне озброєння включало “протипіхотну” бомбу з цвяхами - і “бомбу-банку” (гранату, що складається з вибухівки, упакованої у велику банку з-під квасолі з ручкою для метання).

Сьогодні у лавах ІРА є досвідчені інженери, що вміють робити навіть саморобні міномети. Протягом багатьох років ІРА досягала успіху, використовуючи “одноразові міномети” - проста зброя, що дає колосальний ефект. Міномети монтуються на вантажівці і стріляють після того, як бойовики сховаються. Протягом 80-х років, ІРА поліпшила міномет власного виробництва “Маркер 10”. Цей тип озброєння був використаний і в атаці на Даунінг стріт 10 (резиденція прем’єр-міністра в Лондоні) під час Війни в Затоці.

IRA IN ACTION

Незважаючи на присутність Британських військ у регіоні, ІРА протягом 70-х - 80-х рр. вела ефективну кампанію, часом роблячи деякі частини Ольстера недоступними для англійців. У серпні 1979 р. відбулося єдине пряме зіткнення ІРА й окупаційних сил. У засідці було убито 18 солдат. Це сама велика поразка британців з часів війни 1919-21 р.

Рубіж десятиліть був піком могутності ІРА. Поліція й армія не могли справитися з повстанцями. Напіввійськові загони Лоялістів зазнавали поразки за поразкою. Їхніх лідерів методично відстрілювали католицькі снайпери. Вибухи гриміли по всій Англії. Лондон звик до щотижневих кровопролитних акцій повстанців.

Згадує Мітчел Маклоглін, ветеран ІРА: “Політика тоді була для нас словом, яке ми зневажали. 30 років тому збройний шлях бачився як єдино можливий шлях звільнення нашої країни. Знаходячись у таборі Лонг Кеш я бачив, як будувалася сьогоднішня в’язниця Мейз або, як її назвали потім, Н-блоки (за формою будинків, що нагадують латинську букву “Н”), Тоді ми і не думали, скільки життів унесе від нас ці стіни, що швидко піднімалися… Наприкінці 70-х років уряд Маргарет Тетчер перейшов до політики криміналізації ірландської визвольної боротьби: якщо до цього за нами визнавався особливий статус (фактично політв’язнів), то тут ми раптом були оголошені звичайними кримінальниками… Насамперед, нам було відмовлено в праві носити у в’язниці свій одяг, яким ми до цього завжди користувалися. І тоді народився перший протест - республіканців стали називати “людьми в ковдрах”, по образу першого з нас, хто відмовився надягти на себе форму засудженого кримінальника і обрав лише грубу ковдру, під якою він ховав свою наготу. Рух цей став масовим… Своєю політикою криміналізації Тетчер намагалася зломити наших хлопців - те, що не вдалося їй військовими методами. Дивно, але навіть сьогодні, 20 років потому, ще є в Британії такі політики, що не зрозуміли, що ірландський республіканський рух не зломити репресіями - так само, як Ірландську Республіканську Армію не перемогти збройним шляхом!”

Поряд із британськими військами і Королівськими Ольстерськими Констеблями, з ІРА борються і протестантські напіввійськові формування. Найбільші групи самооборони лоялістів на сьогодні: UVF (Ulster Volunteer Force - Добровольчі Сили Ольстера), UDA (Ulster Defence Association - Сили оборони Ольстера ), UFF (Ulster Freedom Fighters - борці за волю Ольстера). Іноді вони борються й один з одним.

Лоялісти тісно співробітничають із вкрай-правими в самій Англії, зокрема, зі знаменитої антиурядової Combat18. В Ольстері ж інтереси лоялістів частенько збігаються з інтересами британської адміністрації. Але це і не дивно, адже багато протестантів, що працюють у поліції, одночасно є членами й у юніоністських організацій, у тому числі й парамілітарних. Саме в зіткненнях з ними ІРА несе найбільші втрати. Кожен квартал веде лік у так називаному “листі честі” (roll of honour) іменам ірландців, що упали від рук лоялістських ополченців і британських солдатів.

Парамілітарні формування не тільки ведуть боротьбу один з одним, але і виконують функції поліції усередині своїх громад. Місцеві жителі добре знають, кому треба скаржитися у випадку чого: католики йдуть до бійців ІРА, а протестанти до юніоністів. ІРА досить успішно справляється зі своєю роботою у своїх кварталах: досить подивитися на деякі райони Деррі, де безробіття доходило до 70% - і, проте, практично не було наркоторгівлі. Торговців наркотиками тут просто відстрілюють: “добро повинне бути з кулаками...” Скаржитися поліції на ділків даремно: поліцейські припиняють ведення справи проти них, як тільки ті погоджуються стати її інформаторами - така ситуація в усьому світі. Тому повстанці для католицьких кварталів - єдиний захист від злочинності.

Армія, як шанобливо називають повстанців, уміє впливати на людей. Спочатку просто попереджають. Того, хто пропускає попередження мимо вух, б’ють бейсбольними бітами з вбитими у них цвяхами. Особливо тим “рецидивістам”, що “відзначилися” стріляють в обидва коліна. А деякі асоціальні родини одержують попередження: у 24 години залишити країну. І ніхто ще не насмілився ослухатися…

Під час найбільш тривалого перемир’я 1994 - 1996 р., що тривало 17 місяців ІРА припинила атаки на служби безпеки Північної Ірландії і бомбові атаки у Великобританії, але продовжувала грати свою “охоронну” роль у католицьких районах. ІРА робила регулярні тілесні покарання і ліквідувала декількох наркоділків. При цьому ІРА використовувала ім’я дотепер невідомої організації, Пряма Дія Проти Наркотиків (DAAD). Так вони підтвердили свою владу, поліпшили моральний стан добровольців. Плюс це сприяло збереженню “військової машини” ІРА в робочому стані і підкреслювало традиційне неприйняття Республіканцями поліції Північної Ірландії. Адже поліція Ольстера практично цілком складається з протестантів. Багато хто з них - члени таємних релігійних братств типу Оранжистського Ордену і Вільних Масонів, до 90% поліцейських є в цих організаціях. На пропозиції республіканців про реформу поліції (набір нових рекрутів на основі 50 на 50 (католиків і протестантів), який привів би до того, що через 10 років розрив скоротився б до 70% до 30%) юніоністські політики відповідають, що це… “порушення прав людини”!

Після терактів 11 вересня ІРА оголосила про припинення вогню. Але непримиренні, які заперечують політичний шлях боротьби, пропонований ШИН ФЕЙН, відразу ж створили свою фракцію усередині ІРА і продовжили бойові дії. У 2002 р. поліція Хорватії (зв’язки правого крила ІРА з хорватськими усташами традиційно сильні) захопила вантаж зброї, призначений для непримиренних.

Аналітики оцінюють чисельність ІРА приблизно в 400 бійців, з аналогічним числом “активістів другого рядка”, що можуть бути покликані в кризовій ситуації. Більшість добровольців, концентруються в Північній Ірландії. Частина знаходиться на півдні острова, є невеликі осередки й у Великобританії.

Сьогодні в ІРА досить ресурсів, щоб виставити два батальйони, і підтримувати низько-інтенсивну військову кампанію протягом тривалого часу.

Апартхейд - роздільне проживання - існує в Ольстере з тих пір, як перші англійські поселенці висадилися на Півночі острова. Але існуюча сьогодні система позбавляє католиків більшої частини цивільних прав, вони живуть під окупацією, їхнє життя постійно перебуває під загрозою. Тому єдина надія ірландців на Півночі - це ІРА.

Останні ж події у вересні цього (2005 р. Б.), тобто так зване роззброєння дієвих структур ІРА, більше нагадує переозброєння. Свободолюбові ірландці продовжують свою боротьбу всіма доступними та доцільними для поневоленого народу методами і засобами.