Звернення до СБУ
Всеукраїнська організація „ТРИЗУБ” ім. Степана БАНДЕРИ
01034 м. Київ, вул. Пушкінська 2-4/7, пом. 4; тел. 536-15-03, тел/факс 234-24-87
12 серпня 2001 року
Президенту України Леонідові Кучмі
Голові Верховної Ради України Іванові Плющу
Голові Служби безпеки України Володимиру Радченку
ДО ПРОБЛЕМ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
„Національна безпека” – поняття структуроване, воно включає цілий комплекс завдань державного будівництва і функціонування. Зараз особливу тривогу викликає стан Служби безпеки України (СБУ) і все, що діється з цією структурою і навколо неї.
Вона створена на базі колишнього республіканського КГБ – охранки кривавого комуністичного режиму – із тих же кадрів, а тому природно, що поява СБУ сприймалася в суспільстві як проста зміна вивіски – без кардинальної зміни суті. Цей „первородний гріх” у генезі Служби безпеки і досі активно використовується проти неї.
СБУ творилася колишньою компартноменклатурою, яка не стільки з ідейних, скільки з кон’юнктурних міркувань відмовилась від комуністичної ідеології, а нової ідеології державотворення не запропонувала. Нема її й дотепер. Це дало наступний результат.
По-перше, СБУ втратила підтримку „лівих”, бо перестала бути опорою комуністичного режиму, але не здобула симпатій суспільства і всезростаючого національно-патріотичного табору, бо не сповідує якоїсь національно-захисної ідеології. Вона буквально „зависла” між силовими полями політичних інтересів через свою ідейну „невагомість”.
По-друге, відсутність ідеології державного будівництва робить діяльність цієї структури в очах політикуму і громади беззмістовною, її доцільність – сумнівною, а оцінку її діяльності – довільною, суб’єктивною. Не випадково зараз у суспільстві циркулює запущене телебаченням провокативне питання: „Чи потрібна нам Служба безпеки, коли держава Україна не має ні зовнішніх ворогів, ні дисидентів?” Насправді Україна має заклятих і безпощадних зовнішніх і внутрішніх ворогів, які не дуже й маскуються. Але виявити їх руйнівну діяльність можна тільки крізь призму світоглядну. Спробуймо поглянути на стан і становище України з національно-захисних позицій, і перед нами постане жахлива картина щоденного нищення України – зовні і зсередини, в усіх сферах життя.
По-третє, без чіткої ідеологічної бази немає мети державотворення, нема державницької політики, нема і їх державного захисту – служби безпеки держави. Адже без ідеології (ідейно-світоглядної бази) нема поняття про політичне добро і зло, нема політичних критеріїв творення чи використання законів, нема, отже, критеріїв оцінки діяльності і громадян, і влади, і самої СБУ – як держаної структури в цілому, так і її окремих працівників.
А що є? У кращому разі – ще одна „правоохоронна” структура, якій, для виправдання свого існування, залишається хіба відстежувати, чи грабіж і нищення держави відбуваються в рамках існуючих законів, створених для чого завгодно, тільки не для зміцнення держави і процвітання українського народу. У гіршому – Служба безпеки перетворюється у ще одну „силову” структуру в руках клану-фаворита…
Бо за відсутності ідеології державотворення, зорієнтованої на національний інтерес, починають домінувати корпоративні, групові, кланові, навіть кримінальні критерії, опорою виконавчої влади, яка в нас стала фактично єдиним джерелом, носієм і навіть безконкурентним власником державності, стають інші структури, а не органи безпеки: МВС, податкова служба, митна служба, прокуратура тощо, а не СБУ. І безглуздо сподіватися, що Служба безпеки стане якоюсь чисто інформаційною структурою (такі ілюзії мав колишній президент Грузії 3. Гамсахурдія). Якщо структура безпеки не набуває статусу опори держави, то вона або стає послушним знаряддям у руках сил, що складають реальну владу, або її ліквідовують – ці ж таки сили.
Зараз ми стаємо свідками безпардонного нищення СБУ.
Так, за роки незалежності України проведені численні „реорганізації” цієї структури. Котра з них зміцнила Службу безпеки? А якщо ні, то для чого вони проводились?
Свого часу ця структура була перейменована із Служби національної безпеки України в СБУ. Чому? Для чого? Про що це свідчить? Що це дало? Як це вплинуло на самоусвідомлення себе, своїх функцій її працівниками? Після війни цикл поезій А.Малишка „Україно моя” „перейменували” на „Батьківщино моя”. У незалежній Україні СНБУ перейменували на СБУ. Продовження тієї ж традиції?
За цей час здійснено значні кадрові зміни. За якими критеріями звільняли одних і призначали інших працівників? Чи підвищило це ефективність роботи СБУ, а якщо ні, то хто відповість за зростаючу депрофесіоналізацію атрибутивної структури державної і національної безпеки?
А „часткове” (від реальних потреб!) фінансування СБУ – це свідчення турботи про безпеку держави, спосіб ослаблення конкурента чи рішучий крок до знищення державності України?
А існуючий спосіб „затяжного” вирішення квартирного питання для нових кадрів? А принизливі затримки з виплатою зарплати?.. '
Особливо цинічним було приниження СБУ у випадку з нещодавнім виявленням нею антидержавної змови. Це був справжній шабаш конкурентів СБУ, п’ятої колони та їхніх ЗМІ. Найбільше постаралося телебачення, яке із запопадливістю лакея-холуя, який вловив незадоволення господаря, намагалося виставити ідіотами тих, що вперше за роки незалежності України спробували поставити на місце найбільш запальних ворогів української державності. Більше того: одному з них навіть дали можливість познущатися з СБУ перед телекамерою – на цілу Україну. Яка вже тут кримінальна справа, яке слідство!.. Головне зроблено: антидержавники повинні бути переконані у своїй безкарності, а працівники Служби безпеки мають зрозуміти, що їм краще не „висовуватись” зі своїми державозахисними діями. І те, що СБУ таки вдалося довести справу до суду, таки обнадіює.
Справжнім чистилищем для СБУ стала справа Г.Гонгадзе.
І знову в дуже непривабливому контексті тут виринає СБУ. Щоразу „виявлялося” щось таке, що компрометує не просто окремих працівників, керівництво, а саме цілу структуру як таку.
Що „виявиться” далі, сказати важко, але попередній результат очевидний: спримітивізовано і маргіналізовано одну з найважливіших опор держави – службу, яка єдина може здійснювати ефективний державозахисний контроль за діяльністю інших структур влади.
Україна ще не позбулася страшних наслідків багатосотлітнього колоніалізму, як уже стрімко влітає в прірву неоколоніалізму. По державності і незалежності України зусебіч наносяться потужні удари. І саме в цей час маргіналізується і фактично знищується її Служба безпеки. Ким? Для чого? Бо важко припустити, що керівництво держави не знає наступного. В історії були випадки, коли органи безпеки тої чи іншої країни переживали державу. Але ще не було випадку, щоб існувала держава без служби безпеки. Чи Україна має стати винятком? Тоді хто автор цього безпрецедентного в світовій історії експерименту?
Для нас, Всеукраїнської організації „Тризуб” ім. С.Бандери, нинішній стан і звуження функцій СБУ, наростаюча тенденція підміни її іншими структурами є тривожними з трьох причин.
По-перше, це веде до ослаблення держави, що за сучасних умов може закінчитися втратою незалежності України – повною (із поверненням у колоніальний стан) чи частковою (із обмеженням її суверенітету до статусу безкарно грабованої зовнішніми і внутрішніми хижаками неоколонії).
По-друге, тривожить наступна аналогія. Так, основою розбудови справді української Армії могла стати Національна гвардія, її ліквідували (навіть не випробувавши трюку з перейменуванням), і є всі підстави вважати, що саме за виразно намічену в її розвитку тенденцію до набування справді українського характеру. Чи СБУ – з тих же причин – має стати наступною?
По-третє, коли нами займається СБУ, ми маємо справу з політикою влади, яка виступає сьогочасним уособленням держави. І кожен працівник СБУ, навіть вороже настроєний щодо нас, знає, що коли він вийде за рамки державності, „засвітить” чи „підставить” своє, керівництво і відомство, дасть привід для публічних протестів, то буде покараний: влада ніколи не байдужа до свого реноме в очах громади. Звичайно, тут, як кажуть, „можливі варіанти”, та все ж це ставить наші взаємини в координати державності і національної ідеї.
Так, працівники СБУ стоять (чи вважають за обов’язок хоча б декларувати це) на позиціях нинішньої державності (Конституція, закони, воля керівництва держави тощо). Але – не на позиціях національної державності. Для нас же головне – реалізація української національної ідеї (державність української нації, створення УССД, пріоритетність національних інтересів тощо). Ми добре пам’ятаємо, як ще кілька років тому працівники СБУ вбачали в цьому „ножиці” політичних намірів, а „Тризуб” на цій підставі оцінювали як безсумнівно антидержавну організацію – з усіма репресивними наслідками…
Але!
„Ми не йдемо до влади, не виборюємо посад і мандатів для свого членства і керівництва. Тому, на відміну від партій, головною передумовою поліпшення стану справ у державі і панацеєю від усіх політичних бід ми вважаємо не зміну людей влади, а зближення політики влади з українською національною ідеєю та національними інтересами”. „Національно свідомі люди з досвідом державного будівництва – це золотий фонд нації”. „Перед нами – подвійне завдання: провести якісні, революційні перетворення в інтересах української нації, але при цьому не ослабити і не поставити під загрозу саме існування державності України”. „Нас багато що не влаштовує в нинішній державі, ми маємо чимало претензій до влади. Але у випадку небезпеки ми, націоналісти, будемо захищати цю державу навіть ціною власного життя. Бо зараз реальна альтернатива їй – не краща, а чужа держава”. „У своїх взаєминах із владою ми й надалі будемо виступати з позицій бажаного, усвідомлюючи, що влада може діяти тільки з позицій можливого”. „У націоналістичній практиці – національній політиці – пріоритетним є не нагнітання ненависті, а ширення національної свідомості; не сіяння розбрату і ворожнечі, а консолідація людей навколо національної ідеї; не розпалювання групового, класового, конфесійного чи ще якогось егоїзму, а роз’яснення національно-державницького інтересу; не боротьба ПРОТИ, а боротьба ЗА”…
Вісім років – з перших днів заснування „Тризуба”! – ми сповідуємо і поширюємо ці та подібні їм постулати націоналізму. Вісім років ми діємо тільки в неухильній відповідності з ними. І уявні „ножиці” зникають: виявляється, що націоналізм – таки державницька ідеологія, що з позицій націоналізму можна в цивілізований спосіб вирішити на користь нації, держави, України всі „невирішимі” питання нашого державного будівництва і функціонування, що „Тризуб”, правда, бандерівська, але таки не бандитська організація – „за святую правду-волю розбойник не стане” (Т.Шевченко)…
Такий ефект спілкування членів нашої Організації зі звичайними громадянами – українцями і неукраїнцями, з багатьма політиками і людьми влади. Не виняток тут і працівники СБУ, що для нас має принципове значення. Адже саме вони в кінцевому рахунку мали б формувати адекватний образ нашої Організації перед керівництвом держави.
Тому недопустимо, коли функції СБУ щодо нас перебирає на себе міліція, працівники якої аж ніяк не підготовлені до ідеологічно-програмового моніторингу і „розпрацювання” політичних, релігійних чи громадських об’єднань. Це погано і для міліції, і для нас. Бо тоді все примітивізується і деформується: нацьковані невідомо ким міліціонери-сержанти приходять на наші заходи, до чогось прискіпуються, щось виясняють, щось забороняють, когось затримують, поняття не маючи, для чого це робиться. А щоб застрахуватися – видумують якісь „порушення”. І тоді в пресу і „наверх” іде інформація про „Тризуб”, яка до невпізнання спотворює образ нашої Організації. У свою чергу, СБУ залишається зафіксувати чергове зіткнення „Тризуба” з міліцією. Так на світ Божий з’являється і подається вище ще один „факт” на підтвердження „деструктивності”, „конфліктності”, „агресивності” нашої Організації…
Крім того, треба врахувати наступне. Багато людей влади і політикуму (навіть у національно-патріотичному середовищі) не усвідомлюють, що таке наша Організація, для чого вона. А все незрозуміле, насторожує, і їм здається, що було б краще, якби її не було.
Між тим „Тризуб” виник з необхідності, і ця необхідність була (і є!) структурована, різнопланова. Вона випливала як із потреб організованого націоналізму, так і з потреб суспільних. Тож однією з причин появи нашої Організації була необхідність згуртувати, вишколити і скерувати в національно-конструктивне русло той національно пробуджений найрадикальніший елемент, який складали люди, переважно молоді, що розчарувалися в політичній спроможності демократичного руху, але які не могли і не хотіли займатися суто партійною роботою, а точніше – бути „хлопчиками на побігеньках” в якомусь із численних патріотичних об’єднань, створених „під лідера”.
„Тризуб” об’єднав цих людей під прапором національної ідеї, дав їм велику мету – створення української національної держави (УССД), озброїв їх рятівною для народу та держави нездоланною ідеологією українського націоналізму, зробив їх – через нашу Організацію – значимою часткою історіотворчого національно-державницького руху, започаткованого й очолюваного ОУН. „Тризуб” скерував їх енергію радикалізму в конструктивне русло національного державотворення. Зневірені, часто озлоблені, готові до будь-якої авантюри, аби лише „насолити ворогам”, вони знайшли для себе в „Тризубі” і перспективу стати борцями за кращу долю України, і тисячі побратимів.
Ті, що зуміли підпорядкувати свій характер високій ідеї, стали націоналістами. Ті ж, що не спромоглися на це і залишилися рабами свого характеру і звичок, покинули нас. Це – „пропаща сила”, явище далеко не нове в історії України. Але других були одиниці, тоді як перших – тисячі. І можна тільки уявити, скільки дурниць, зокрема, шкідливих для України, було б скоєно, скільки доль було б змарновано, скільки національно значимих справ не було б зроблено, якби з ініціативи ОУН у свій час не була створена саме така націоналістична організація – ВО „Тризуб” ім. С.Бандери.
Чи така організація потрібна в державі і державі? Безумовно. Чи її діяльність шкідлива для держави? Звичайно, ні. Але є держава, а є ще й влада. І саме люди влади часто намагаються якщо не припинити, то хоч утруднити й мінімалізувати діяльність „Тризуба”. Чому? Бо ми – організація націоналістична, революційна, радикальна.
Так, „Тризуб” – організація націоналістична. Мета націоналістів – вибороти кращу долю українському народові у власній державі на рідній землі. Держава своєю Конституцією і законами такої діяльності не забороняє. Виходить, що це тільки в окремих людей влади протилежні наміри?
„Тризуб” – організація революційна. Але не тому, що збирається штурмувати якісь палаци (Зимовий, Маріїнський тощо), а тому, що вимагає докорінних, якісних змін у державній політиці на користь грабованої і нищеної української нації. Це в інтересах держави, бо зробить її багатою і міцною. А влада проти таких змін? Тоді яка насправді кінцева мета здійснюваних і планованих нею реформ?
„Тризуб” організація радикальна – і генетично, і дефінітивно: 1) бо нерадикальні в нашу Організацію не йдуть; 2) бо нерадикальні дії в наших умовах неефективні. У цьому переконався один колишній прем’єр, коли хотів зібрати гроші, щоб розплатитися з пенсіонерами. Ні обіцянки, ні просьби, ні докори не допомогли. Справа зрушила з місця, коли почав збирати керівників на „вишколи на виживання”: гроші знайшлися. Ми теж противники „нерадикальних” жебрацьких походів у столицю, стукання касками по тротуару, голодувань та інших рабських форм протесту. Куди ефективнішими нам видаються інші методи впливу. Наприклад, зібрати в отару розкрадачів шахтарських грошей і гнати їх прискореним маршем до самого Києва виясняти, хто ж насправді вкрав ці гроші – місцеві чи столичні злодії… Інакше розкрадуть державу до цурки.
Можна погодитись із тим, що дії „Тризуба” суперечать інтересам багатьох людей влади. Але ще ніхто не довів, що наша діяльність шкідлива для держави. І не наша вина, що, як недавно заявив Президент у телеінтерв’ю, „влада працює тільки на себе”, що інтереси багатьох владоможців не збігаються з інтересами держави.
Але говорити на ці теми можна (і треба) з працівниками СБУ, а не з нацькованим невідомо ким міліціонером, який щойно хвацько прогнав з базару „нічийну” – без кримінального „даху” – бабусю з її нехитрим крамом, а тепер, окрилений цим, збирається викликати своєю появою такий же ефект серед членів „Тризуба”, що проводять презентацію книжки С.Бандери…
Висновки наступні.
Ми не можемо і не будемо бездіяльно спостерігати за наростаючим наступом антиукраїнських сил на українську державність і незалежність зовні, за успішними спробами руйнування держави зсередини, за процесом нищення і підміни СБУ. Протиставлятись цьому – наше завдання.
Ми вимагаємо від керівництва держави обнародування чіткої мети, концепції та програми державотворення, які б відповідали інтересам української нації, робили б осмисленим і контрольованим процес державного будівництва, задавали б національно значимі критерії оцінки діяльності владних структур, їх функціонерів та окремих громадян.
Кожен випадок безпідставного втручання працівників правоохоронних органів (наші хлопці справедливо називають їх „лівоохоронними”) у діяльність нашої Організації буде викликати з нашого боку негайний і рішучий опір – із широким суспільним резонансом.
Мета нашої акції – не просто оборона СБУ, а перетворення цієї структури в надійний, не залежний від злої волі окремих осіб чи груп засіб захисту України, її державності і незалежності, її національних інтересів – у всіх сферах суспільного життя.
Ми готові взяти участь в обговоренні концепції діяльності СБУ, механізмів її трансформації та форм громадського і правового контролю за її функціонуванням.
Усвідомлюємо, що наша акція неодмінно буде використана проти. „Тризуба”, проти керівництва Організації (звинувачення в „кагебізмі”, сексотстві тощо): в Україні і поза нею надто багато таких, що зацікавлені в ослабленні держави і паралізуванні її основних структур.
Власне, ті, що намагаються знищити СБУ, якраз і розраховують на те, що жодне (навіть державницьке) об’єднання не виступить на її захист: або не усвідомлюючи катастрофічних для держави наслідків ослаблення, підміни і руйнування Служби безпеки, або ж злякавшись підозрінь, звинувачень, внутрішніх роздорів і втрати симпатиків на виборах.
Однак нас це не може ні злякати, ні зупинити. Бо йдеться не стільки про СБУ, скільки про захист державності України. А це – наш обов’язок. І ми виконаємо його, навіть якщо для цього знову треба буде протиставитись усім – як на виборах-99 чи на Хрещатику 5-6.02.01. Бо ми – націоналісти. А націоналісти роблять щось не для того, щоб сподобатись, а тому, що це корисно для нації, для України.
Голова Центрального Проводу полковник Євген Філь